Застава за Миколу Тищенка: хто сплатив кошти і що відомо про платників

П’ять мільйонів гривень застави за народного депутата Миколу Тищенка внесло дніпровське ТОВ «Востоктранслогістика», яке протягом останніх двох років не демонструвало жодного виторгу. Ще 4,35 мільйона гривень сплатив бізнесмен і колишній керівник держпідприємств Костянтин Бурковський. Із решти 650 тисяч гривень Тищенко розрахувався сам. Про це повідомляють ЗМІ.

ТОВ «Востоктранслогістика» було зареєстроване у Дніпрі у 2014 році. Його основний вид діяльності — надання в оренду машин та обладнання. Статутний капітал компанії складає 200 тисяч гривень.

За підсумками 2025 року підприємство задекларувало нульовий виторг і 71,6 тисячі гривень чистого збитку. У 2024 році виторг також дорівнював нулю, а збиток становив 54,9 тисячі гривень. Водночас наприкінці 2025 року на балансі компанії обліковувалися 64,37 мільйона гривень активів і 64,59 мільйона гривень зобов’язань. У штаті був один працівник.

Наразі власником і директором фірми є Дмитро Передерій. Посаду керівника він обійняв у січні 2025 року, а одноосібним засновником став у грудні того ж року.

До 4 грудня 2025 року засновником компанії була кіпрська Ferama Logistic Ltd, а кінцевим бенефіціаром значився Павло Жицький. Він керував підприємством із вересня 2019-го до січня 2025 року.

За даними YouControl, «Востоктранслогістика» пов’язується з групою компаній екснардепа Олександра Онищенка, який перебуває в розшуку НАБУ та перебуває під санкціями США й РНБО.

Сам Онищенко заперечив будь-яку причетність до компанії, заявивши: «Я 10 років не живу в Україні. Це старі компанії, їх забрали ще у 2016 році». На запитання про Тищенка він відповів: «Ні, він рідкісний мудак».

У 2016 році Павла Жицького засудили як учасника «газової справи» Олександра Онищенка. У межах угоди зі слідством він визнав, що керував фірмою, через яку державний газ продавали за заниженими цінами через фіктивні аукціони.

Суд призначив йому покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі з трирічним іспитовим строком, заборонив обіймати керівні посади протягом двох років і оштрафував на 85 тисяч гривень. Вирок набрав законної сили.

Спочатку підприємство мало назву «Газ-Екосистема» та працювало у сфері торгівлі газом. У лютому 2018 року компанія змінила і назву, і вид діяльності.

У реєстрі боржників щодо цього товариства відкриті три виконавчі провадження — 2020, 2022 та 2023 років. В усіх випадках стягувачем виступає податкова служба.

Ще 4,35 мільйона гривень застави за Тищенка сплатив Костянтин Бурковський.

Бурковський є власником трьох компаній: 100% ТОВ «Лампогаз-Україна», 70% ТОВ «Юкрейн-Інвестмент Груп» та 20% ТОВ «Укрпромхімгрупп». Номінальна вартість його часток перевищує 14 мільйонів гривень.

Також він зареєстрований у Києві як ФОП із видом діяльності у сфері права. У реєстрах він досі значиться керівником припиненого Тернопільського обласного об’єднання спиртової промисловості «Тернопільспирт».

У 2015 році Бурковський був серед чотирьох кандидатів на посаду директора «Укрспирту», однак конкурс не завершили через судове оскарження.

У 2020 році він подавав декларацію як кандидат на посаду директора ДП «Енергія природи». У декларації за 2019 рік він не зазначив доходів, але вказав мільйон гривень і 20 тисяч доларів готівкою, частки у трьох компаніях та автомобіль Land Rover 2006 року.

Роком раніше Бурковський задекларував 1,5 мільйона гривень і 20 тисяч доларів готівкою. Оскільки остання доступна декларація датована 2019 роком, встановити актуальний майновий стан Бурковського та джерело 4,35 мільйона гривень, внесених у 2026-му, неможливо.

У 2019 році Бурковський балотувався до Верховної Ради як самовисуванець, але мандат не отримав.

Судова справа щодо активів «Юнігран»: нові повороти у справі Шапрана та Наумця

Проти Сергія Шапрана, бізнесмена, а також росіянина Ігоря Наумця, який перебуває під санкціями РНБО, подано позов про скасування реєстраційних записів активів, що належать ЗНВКІФ «Денмарк», повністю контрольованому Шапраном. Якщо Господарський суд Києва ухвалить рішення на користь позивача, це може призвести до скасування переоформлення активів «Юнігран», що відкриває можливість для націоналізації активів, які повинні служити Україні. Позов подано компанією «Гадрон Мастер Фанд Сірієс ІІ», про що свідчать матеріали справи №910/2366/26. Суд, розглянувши позов, визнав його достатнім для відкриття провадження, вважаючи за доцільне розглядати справу за правилами загального позовного провадження, відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, «Гадрон Мастер Фанд Сірієс ІІ» звернувся з проханням залучити до справи як третіх осіб президента, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції, Офіс Генерального прокурора, Службу безпеки України, РНБО, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД». Суд задовольнив це прохання, залучивши всіх, окрім президента. За даними OBOZ.UA, більшість учасників активно працюють над поверненням державі активів, які їй давно належать, за винятком Міністерства юстиції, яке затягує процес. Офіс Генерального прокурора здійснює процесуальне керівництво у кримінальних справах, пов’язаних із перешкоджанням націоналізації активів групи «Юнігран», а також за фактами заволодіння іноземними інвестиціями Європейського банку реконструкції та розвитку.

Сергій Шапран був затриманий у червні 2025 року та взятий під варту в рамках кримінального провадження № 42022000000000455. У грудні того ж року суддя Печерського районного суду Києва Ірина Григоренко задовольнила позов адвокатки Анастасії Литвин, знявши арешт з активів «Юніграна». Провадження стосується активів, які Шапран та його партнер Володимир Осіпов привласнили за допомогою схеми, відомої з медіа, шляхом перереєстрації активів Ігоря Наумця на підконтрольні компанії.

21 червня поліція оголосила 19 підозр учасникам схеми, включаючи Шапрана та Наумця. Підозри стосуються всіх учасників, від організаторів до виконавців, серед яких керівники підприємств, бухгалтери, нотаріуси та інші особи, які брали участь у переоформленні активів, незважаючи на санкції. Ігор Наумець, громадянин РФ, заснував в Україні групу компаній «Юнігран», до складу якої входять ТОВ «Юнігран», ТОВ «Юнігран Сервіс», ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» та інші підприємства. Діяльність цих компаній під час повномасштабної агресії Росії становила загрозу для безпеки України, тому 12 травня 2023 року президент запровадив санкції РНБО, які передбачали блокування активів «Юніграна» та його бенефіціарів.

Шапран і Осіпов намагалися скористатися ситуацією 2023 року для привласнення активів, які повинні були перейти державі. Наумцю, за версією слідства, також було вигідно залишитися в плюсі. Їхній план почав реалізовуватися зі зняття арештів, що, ймовірно, стало можливим завдяки «потрібним» суддям, відкриваючи шлях до виведення заблокованих активів з-під санкцій. В результаті активи групи «Юнігран», виведені на підконтрольні компанії, фактично перейшли у власність Шапрана.

Кримінальне провадження щодо заволодіння активами «Юнігран» активізувалося наприкінці 2024 року. Були накладені арешти на майно та корпоративні права компаній, пов’язаних із Шапраном та Осіповим. Корпоративні права та майно були передані в управління АРМА, але це не вирішило проблему, оскільки частина активів продовжувала функціонувати, незважаючи на арешти. Більше того, Шапран, коли його затримали, намагався виїхати за кордон на автомобілі, який також перебував під арештом, що викликало питання до ефективності АРМА.

Наприкінці травня 2025 року Міністерство юстиції офіційно повернуло державі захоплене майно «Юніграна», скасувавши незаконний продаж та анулювавши реєстраційні процедури з передачі нерухомих активів ТОВ «Юнігран» і ТОВ «Юнігран-Сервіс». Проте повноцінної націоналізації майна так і не відбулося, і тепер суд скасував це рішення.

Україна планує масштабний експорт озброєння: потенціал у мільярди доларів

У 2026 році Україна може розпочати експорт військових товарів та послуг на суму, що досягає кількох мільярдів доларів. Це стало можливим завдяки першому дозволу на реалізацію оборонної продукції за кордон.

Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Давид Алоян, у коментарі агентству Reuters, повідомив про схвалення більшості з 40 заявок від підприємств оборонної галузі на експорт матеріальних ресурсів і послуг.

Експортний потенціал на 2026 рік оцінюється у «декілька мільярдів доларів», враховуючи готову продукцію, запасні частини, компоненти та послуги з технічного обслуговування. Цей показник значно перевищує обсяги експорту до початку війни.

Чиновник підкреслив, що власні оборонні потреби України залишаються пріоритетними. “Оборонні потреби України мають бути на першому місці, адже російські війська продовжують наступ на сході, а авіаудари завдають шкоди містам і селам, розташованим далеко від фронту”, – заявив заступник секретаря РНБО.

Західні союзники та країни Близького Сходу виявляють значний інтерес до українських військових розробок. Особлива увага приділяється сфері безпілотників, важкій техніці та програмі FrankenSAM, яка поєднує радянські зенітно-ракетні комплекси із західними ракетами.

Україна планує розвивати спільні підприємства та інші форми співпраці з іноземними партнерами для залучення фінансових ресурсів, створення нових ланцюгів постачання озброєнь на фронт і доступу до передових технологій. Уряд також розглядає можливість запровадження спеціального експортного мита для оборонних компаній. Отримані кошти будуть спрямовані на фінансування внутрішніх військових потреб України.

Шпигунство у «теплій ванні»: як агентка ГРУ Інна Кардаш роками інтерв’ювала Офіс Президента та верхівку РНБО

Як російська розвідка через білоруське прикриття роками інтегрувалася в найвищі ешелони української влади та медіа. Справа Інни Кардаш у 2026 році — це не просто «шпигунський роман», а вирок системі безпеки та медіагігієні країни. Інна Кардаш — шпигунка білоруського походження, яка, за даними розслідувачів, працювала на російське ГРУ через білоруський КДБ. Її шлях в Україні був вистелений професійною журналістикою, яка служила ідеальним фасадом.Історія Інни Кардаш — це не лише історія затриманої шпигунки, а й історія системної сліпоти українського медіасередовища та влади. Кардаш роками працювала в Україні як журналістка й експертка, маючи доступ до високопосадовців і ключових джерел інформації.Цей текст журналістів видання TEXTY.ORG.UA про те, як російська агентка під прикриттям журналістики стала зручною співрозмовницею для української еліти.Про Інну Кардаш вже написано достатньо. СБУ затримала цю шпигунку білоруського походження за спробу проникнути в один із підрозділів ГУР. Як повідомили українські медіа, «білоруська шпигунка» чи навіть «білоруська Мата Харі», використовуючи особисті зв’язки, займалася шпигуванням для білоруського КДБ.Проте всі ці визначення неточні. Тому що з великою імовірністю здобута Кардаш інформація не осідала в білоруських кадебістів, а йшла прямо в Москву. Оскільки з огляду на сьогоднішні реалії білоруський КДБ — це просто регіональний відділок російської ФСБ. І, звісно, сама Кардаш про це прекрасно знає. Тому все ж таки було б точніше, якби українські медіа кваліфікували Кардаш саме як російську шпигунку білоруського походження.Але це лише частина історії Інни Кардаш. Вітчизняні медіа воліють просто не помічати багато питань, розповідаючи захопливу історію про шпигунку, яка закрутила роман з українським військовим, у той час як її вела українська контррозвідка.«ППШ на плечі»Паралельно з цією можна побачити й іншу історію. Інна Кардаш роками займалася нібито журналістикою в Україні, робила тут собі кар’єру. Хоча, здавалося, просто секундного пошуку в гуглі було б достатньо, щоб зрозуміти, що перед вами людина, з якою краще не зв’язуватися.Це як в анекдоті: «Штірліц ішов Берліном, і ніщо не видавало в ньому радянського розвідника. Ні вушанка з червоною зіркою, ні ППШ на плечі, ні парашут, що волікся за ним». Але, що дивно, ніхто в Україні не помічав ні шапки-вушанки, ні «русского міра» в біографії Кардаш.Не чіпатимемо суто білоруську частину життя Кардаш (до якої також багато питань), бо це потребує занурення в реальність цієї країни. А ось те, що стосується безпосередньо України, важко оминути.А саме той факт, що Кардаш доволі довгий час працювала на пропагандистський проросійський канал «112» його кореспонденткою в Мінську. Ще раз: вона не лише була співробітницею пропагандистського каналу, а й вільно працювала нібито як журналістка в одній із найавторитарніших країн Європи.Сьогодні шапку-вушанку вже заховали й у відкритому доступі залишилося не так багато репортажів Кардаш із Мінська. Більшість із них — такі собі позитивні замальовки чи про доброго годинникаря, який робить годинники з дерева, чи про урок української мови в Мінську.Але настає 2020 рік, і не помічати навколишню реальність стає просто неможливо. У Білорусі починаються протести через фальсифікації на президентських виборах. Звісно, Кардаш доводиться про все це розповідати, хоча акценти в її репортажах, м’яко кажучи, розмиті.Для легендування можна дати трохи правди — в одному з її репортажів показується, як мітингарів «пакують». Хоча «русскість» не дає себе замаскувати, і Кардаш одразу ж зазначає: «Людей попередили, що акція несанкціонована». А тоді додає, що «силовики, на щастя, не були озброєні». До речі, Кардаш також затримують на одній з акцій, і вона пише доволі гнівний пост про білоруських силовиків, які перешкоджають роботі журналістів.Але паралельно тоді ж Інна Кардаш вже виступає в ролі не лише «журналістки», а й «експертки». І тут, говорячи про протести в Мінську, вона на всі сто відпрацьовує російські наративи.Ось що вона заявляє в розмові з маловідомим аналітичним центром Tactics Institute for Security and Counter-Terrorism: «Картина, яка домінує в ЗМІ, — це сотні тисяч протестувальників, які марширують столицею. За білоруські мірками масштаби протестів насправді не такі вражаючі…»; «Чесно кажучи, я виключаю сценарій регіональної нестабільності в Білорусі, порівняний з Україною. В Україні геополітичний розкол, проросійський та проєвропейський, перетворився на соціальний розкол, підкріплений географічним розколом…»; «Протести тривають вже другий місяць, переважно серед молоді. Протестувальники збираються в колони та ланцюги солідарності. Вони не бояться, бо їхні дії залишаються безкарними».Невдовзі, після жорсткого придушення протестів, щоб ніхто не відчував безкарність, Інна Кардаш повністю перебереться в Україну. І чомусь ні в кого не виникне питань щодо її попередньої діяльності, ніхто не хоче дивитися на «ППШ на плечі».Вона активно працює журналісткою, пише репортажі для різних медіа, зокрема й для тих, які зараз захопливо розповідають про її шпигунську діяльність. Дехто навіть запрошує її на ефіри як експерта по Білорусі. І, звісно ж, починає працювати в «Інтерфаксі-Україна», але про це варто написати окремо.Для «солідних» посадовцівГоді знайти краще місце для шпигунки, яка вдавала із себе журналістку, ніж інформаційне агентство, — місце, куди стікається вся інформація. До того ж очолюване людиною, яка все життя була вхожа у високі кабінети.Покійний засновник і багаторічний керівник «Інтерфаксу-Україна» Олександр Мартиненко вмів ефективно вибудовувати стосунки з владою й отримувати ексклюзивну інформацію та доступ своєї агенції до впливових осіб.Щоб освіжити пам’ять, достатньо згадати, що саме він із 1998 по 2001 рік був прессекретарем Леоніда Кучми.Інна Кардаш в інформагентстві «Інтерфакс-Україна»Медіа дуже активно підхопили історію про особистий зв’язок Мартиненка з Кардаш, обсмоктуючи деталі. «Для багатьох журналістів він був моральним орієнтиром у професії. І от його просять звернути увагу на молоденьку дівчину, допомогти з роботою. Їй 25, йому 55. І він попався — кажуть, не міг відвести очей!» — розповідає захопливу love story ТСН.Але чомусь майже ніхто не проговорив, а чи збігалися в них особисті переконання та погляди. Вочевидь, певною мірою так, зважаючи на висловлювання самого Мартиненка. Коли в ефірі на «5 каналі» його спитали, як він ставиться до санкції проти проросійських каналів (до яких належав і канал «112»), очільник «Інтерфаксу-Україна» заявив: «Я не вважаю це небезпекою (проросійські канали в Україні. — Теxty.org.ua), це не “Перший канал” російського телебачення…, це не маніпулятори».Мартиненко і Кардаш сформували творчий дует, який підготував цілу серію інтерв’ю з вищими державними посадовцями зеленої хвилі, насамперед з Офісу президента Андрія Єрмака. Саме ОП, вочевидь, був пріоритетним напрямком для шпигунки.Так, з Андрієм Єрмаком вона зробила аж чотири повноцінних інтерв’ю, по одному щорокуГоворила вона і з його заступниками. Наприклад, з Ігорем Жовквою двічі. Дійшло навіть до смішного: Мартиненко й Кардаш взяли інтерв’ю і в самого символу санкційної політики проти проросійських політиків та пропагандистів — на той час секретаря РНБО Сергія Данілова, який, швидше за все, просто не знав, із ким спілкується.Та й хто йому міг би розповісти, якщо відповідальний за інформаційну політику Кирило Тимошенко також дав інтерв’ю російській шпигунці та її незмінному другові.Звісно, у самих опублікованих інтерв’ю ми не знайдемо якоїсь секретної інформації. Але в особистій довгій і довірливій розмові завжди щось говориться не під запис, та й загалом таке спілкування допомагає налагоджувати добрі стосунки для подальшого обміну інформацією. У чиновника завжди щось можна випитати, ставлячи перехресні запитання, і не все з відповідей іде в публікацію.Також запис розмови, інтонація й особливості мови можуть допомогти аналітикам розвідки скласти психологічний портрет і визначити вразливі місця.Дует Мартиненко — Кардаш пропонував зручний режим інтерв’ю для топчиновників

Розслідування щодо Дмитра Торнера: Нові дані про можливі санкції РНБО

Дослідження показують, що міжнародного шахрая Дмитра Торнера, також відомого як Дмитро Некрасов, можуть включити до санкційних списків РНБО. Дмитро Некрасов має кримінальне минуле, сягаючи корінням у Молдову. У 2003-2004 роках він отримав 11-річний термін за крадіжку майна в особливо великих розмірах та шахрайство, пов’язане з викраденням мобільних телефонів гуртовими партіями. Відбував покарання в колонії відкритого типу, але у 2004 році втік, одружився з громадянкою Молдови Людмилою Божій, змінив прізвище, оформив новий паспорт і переїхав до України. Справу було закрито у 2010 році через “смерть” втікача — його брат Олег Некрасов надав підроблений сертифікат про смерть. У Україні Дмитро Торнер продовжив свою злочинну діяльність, використовуючи нові імена: Божій, Мальченко, Грозний, а згодом і Торнер. У 2013 році він переховувався в монастирі, після чого втік до Росії, одружився з Ольгою Соколовською, взяв її прізвище та отримав російське громадянство. У 2019 році намагався балотуватися до Верховної Ради від партії ОПЗЖ під прізвищем Некрасов. Однак МВС (під керівництвом Авакова) та СБУ (під керівництвом Баканова) зняли його з виборів, виявивши низку кримінальних справ і підроблені документи.