Як російська розвідка через білоруське прикриття роками інтегрувалася в найвищі ешелони української влади та медіа. Справа Інни Кардаш у 2026 році — це не просто «шпигунський роман», а вирок системі безпеки та медіагігієні країни. Інна Кардаш — шпигунка білоруського походження, яка, за даними розслідувачів, працювала на російське ГРУ через білоруський КДБ. Її шлях в Україні був вистелений професійною журналістикою, яка служила ідеальним фасадом.Історія Інни Кардаш — це не лише історія затриманої шпигунки, а й історія системної сліпоти українського медіасередовища та влади. Кардаш роками працювала в Україні як журналістка й експертка, маючи доступ до високопосадовців і ключових джерел інформації.Цей текст журналістів видання TEXTY.ORG.UA про те, як російська агентка під прикриттям журналістики стала зручною співрозмовницею для української еліти.Про Інну Кардаш вже написано достатньо. СБУ затримала цю шпигунку білоруського походження за спробу проникнути в один із підрозділів ГУР. Як повідомили українські медіа, «білоруська шпигунка» чи навіть «білоруська Мата Харі», використовуючи особисті зв’язки, займалася шпигуванням для білоруського КДБ.Проте всі ці визначення неточні. Тому що з великою імовірністю здобута Кардаш інформація не осідала в білоруських кадебістів, а йшла прямо в Москву. Оскільки з огляду на сьогоднішні реалії білоруський КДБ — це просто регіональний відділок російської ФСБ. І, звісно, сама Кардаш про це прекрасно знає. Тому все ж таки було б точніше, якби українські медіа кваліфікували Кардаш саме як російську шпигунку білоруського походження.Але це лише частина історії Інни Кардаш. Вітчизняні медіа воліють просто не помічати багато питань, розповідаючи захопливу історію про шпигунку, яка закрутила роман з українським військовим, у той час як її вела українська контррозвідка.«ППШ на плечі»Паралельно з цією можна побачити й іншу історію. Інна Кардаш роками займалася нібито журналістикою в Україні, робила тут собі кар’єру. Хоча, здавалося, просто секундного пошуку в гуглі було б достатньо, щоб зрозуміти, що перед вами людина, з якою краще не зв’язуватися.Це як в анекдоті: «Штірліц ішов Берліном, і ніщо не видавало в ньому радянського розвідника. Ні вушанка з червоною зіркою, ні ППШ на плечі, ні парашут, що волікся за ним». Але, що дивно, ніхто в Україні не помічав ні шапки-вушанки, ні «русского міра» в біографії Кардаш.Не чіпатимемо суто білоруську частину життя Кардаш (до якої також багато питань), бо це потребує занурення в реальність цієї країни. А ось те, що стосується безпосередньо України, важко оминути.А саме той факт, що Кардаш доволі довгий час працювала на пропагандистський проросійський канал «112» його кореспонденткою в Мінську. Ще раз: вона не лише була співробітницею пропагандистського каналу, а й вільно працювала нібито як журналістка в одній із найавторитарніших країн Європи.Сьогодні шапку-вушанку вже заховали й у відкритому доступі залишилося не так багато репортажів Кардаш із Мінська. Більшість із них — такі собі позитивні замальовки чи про доброго годинникаря, який робить годинники з дерева, чи про урок української мови в Мінську.Але настає 2020 рік, і не помічати навколишню реальність стає просто неможливо. У Білорусі починаються протести через фальсифікації на президентських виборах. Звісно, Кардаш доводиться про все це розповідати, хоча акценти в її репортажах, м’яко кажучи, розмиті.Для легендування можна дати трохи правди — в одному з її репортажів показується, як мітингарів «пакують». Хоча «русскість» не дає себе замаскувати, і Кардаш одразу ж зазначає: «Людей попередили, що акція несанкціонована». А тоді додає, що «силовики, на щастя, не були озброєні». До речі, Кардаш також затримують на одній з акцій, і вона пише доволі гнівний пост про білоруських силовиків, які перешкоджають роботі журналістів.Але паралельно тоді ж Інна Кардаш вже виступає в ролі не лише «журналістки», а й «експертки». І тут, говорячи про протести в Мінську, вона на всі сто відпрацьовує російські наративи.Ось що вона заявляє в розмові з маловідомим аналітичним центром Tactics Institute for Security and Counter-Terrorism: «Картина, яка домінує в ЗМІ, — це сотні тисяч протестувальників, які марширують столицею. За білоруські мірками масштаби протестів насправді не такі вражаючі…»; «Чесно кажучи, я виключаю сценарій регіональної нестабільності в Білорусі, порівняний з Україною. В Україні геополітичний розкол, проросійський та проєвропейський, перетворився на соціальний розкол, підкріплений географічним розколом…»; «Протести тривають вже другий місяць, переважно серед молоді. Протестувальники збираються в колони та ланцюги солідарності. Вони не бояться, бо їхні дії залишаються безкарними».Невдовзі, після жорсткого придушення протестів, щоб ніхто не відчував безкарність, Інна Кардаш повністю перебереться в Україну. І чомусь ні в кого не виникне питань щодо її попередньої діяльності, ніхто не хоче дивитися на «ППШ на плечі».Вона активно працює журналісткою, пише репортажі для різних медіа, зокрема й для тих, які зараз захопливо розповідають про її шпигунську діяльність. Дехто навіть запрошує її на ефіри як експерта по Білорусі. І, звісно ж, починає працювати в «Інтерфаксі-Україна», але про це варто написати окремо.Для «солідних» посадовцівГоді знайти краще місце для шпигунки, яка вдавала із себе журналістку, ніж інформаційне агентство, — місце, куди стікається вся інформація. До того ж очолюване людиною, яка все життя була вхожа у високі кабінети.Покійний засновник і багаторічний керівник «Інтерфаксу-Україна» Олександр Мартиненко вмів ефективно вибудовувати стосунки з владою й отримувати ексклюзивну інформацію та доступ своєї агенції до впливових осіб.Щоб освіжити пам’ять, достатньо згадати, що саме він із 1998 по 2001 рік був прессекретарем Леоніда Кучми.Інна Кардаш в інформагентстві «Інтерфакс-Україна»Медіа дуже активно підхопили історію про особистий зв’язок Мартиненка з Кардаш, обсмоктуючи деталі. «Для багатьох журналістів він був моральним орієнтиром у професії. І от його просять звернути увагу на молоденьку дівчину, допомогти з роботою. Їй 25, йому 55. І він попався — кажуть, не міг відвести очей!» — розповідає захопливу love story ТСН.Але чомусь майже ніхто не проговорив, а чи збігалися в них особисті переконання та погляди. Вочевидь, певною мірою так, зважаючи на висловлювання самого Мартиненка. Коли в ефірі на «5 каналі» його спитали, як він ставиться до санкції проти проросійських каналів (до яких належав і канал «112»), очільник «Інтерфаксу-Україна» заявив: «Я не вважаю це небезпекою (проросійські канали в Україні. — Теxty.org.ua), це не “Перший канал” російського телебачення…, це не маніпулятори».Мартиненко і Кардаш сформували творчий дует, який підготував цілу серію інтерв’ю з вищими державними посадовцями зеленої хвилі, насамперед з Офісу президента Андрія Єрмака. Саме ОП, вочевидь, був пріоритетним напрямком для шпигунки.Так, з Андрієм Єрмаком вона зробила аж чотири повноцінних інтерв’ю, по одному щорокуГоворила вона і з його заступниками. Наприклад, з Ігорем Жовквою двічі. Дійшло навіть до смішного: Мартиненко й Кардаш взяли інтерв’ю і в самого символу санкційної політики проти проросійських політиків та пропагандистів — на той час секретаря РНБО Сергія Данілова, який, швидше за все, просто не знав, із ким спілкується.Та й хто йому міг би розповісти, якщо відповідальний за інформаційну політику Кирило Тимошенко також дав інтерв’ю російській шпигунці та її незмінному другові.Звісно, у самих опублікованих інтерв’ю ми не знайдемо якоїсь секретної інформації. Але в особистій довгій і довірливій розмові завжди щось говориться не під запис, та й загалом таке спілкування допомагає налагоджувати добрі стосунки для подальшого обміну інформацією. У чиновника завжди щось можна випитати, ставлячи перехресні запитання, і не все з відповідей іде в публікацію.Також запис розмови, інтонація й особливості мови можуть допомогти аналітикам розвідки скласти психологічний портрет і визначити вразливі місця.Дует Мартиненко — Кардаш пропонував зручний режим інтерв’ю для топчиновників