Архіви позначок: Пытки

Система незаконного утримання українців: поліція встановила 159 місць несвободи

Оприлюднено автором

Т.в.о. Голови Національної поліції України Максим Цуцкірідзе заявив, що Росія зробила незаконне утримання та катування українців одним з інструментів окупаційної політики.

За його словами, Національна поліція вже встановила 159 місць несвободи. Йдеться про підвали, катівні, фільтраційні табори, слідчі ізолятори та виправні колонії на тимчасово окупованих територіях і в Росії. Через цю систему пройшли тисячі цивільних громадян і військовослужбовців, а частина з них і досі перебуває в полоні.

Слідчі вже опрацювали відомості про декілька тисяч цивільних заручників, які повернулися з незаконного утримання. Близько 500 з них були допитані як потерпілі та свідки.

Як зазначив очільник поліції, правоохоронці досліджують не лише події в останньому місці несвободи, а відтворюють увесь шлях людини — від моменту захоплення до установи, звідки її було звільнено або передано на обмін.

Цуцкірідзе повідомив, що на кожному етапі слідчі з’ясовують, хто ухвалював рішення про переміщення людини, хто її конвоював, охороняв, допитував і застосовував насильство. Свідчення потерпілих зіставляють між собою та перевіряють за цифровими даними, відкритими джерелами, матеріалами розвідувальних органів і міжнародних партнерів.

У межах цієї роботи вже ідентифіковано понад тисячу осіб, причетних до незаконного утримання та катувань українців. Лише в Калінінській виправній колонії встановлено понад 80 фігурантів, 42 з яких повідомили про підозру. Загалом про підозру вже повідомлено 120 особам, причетним до злочинів на окупованих територіях і в Росії.

Одним із результатів розслідування стало повідомлення про підозру начальнику слідчого ізолятора №3 ГУФСВП по Пермському краю Росії. За даними слідства, він організував катування українських цивільних ув’язнених, що призвело до загибелі журналістки Вікторії Рощиної та голови Дніпрорудненської міської територіальної громади Євгена Матвєєва.

Цуцкірідзе наголосив, що для слідства принципово важливо встановити не лише безпосередніх виконавців, а всю вертикаль відповідальності — від тих, хто катував, охороняв і конвоював людей, до керівників, які створювали місця несвободи, організовували їхню роботу та віддавали злочинні накази. Серед фігурантів є співробітники російських силових структур, представники окупаційних адміністрацій та українські колаборанти.

За словами очільника поліції, мета цих розслідувань полягає в тому, щоб юридично довести: незаконні ув’язнення, переміщення і катування українців є не сукупністю окремих злочинів, а частиною організованої Росією системи.

Лубінець ініціював власну перевірку у 425-му полку «Скеля»

Оприлюднено автором

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що дізнався про розслідування в 425-му полку «Скеля» та одразу вирішив провести власну перевірку. За його словами, він також отримав всебічну підтримку від головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

Як зазначив Лубінець у дописі на сторінці у Facebook, до з’ясування подробиць інцидентів, про які повідомили ЗМІ, вже долучилися спеціалізована прокуратура у сфері оборони, Військова служба правопорядку та ДБР. Водночас омбудсмен заявив, що особисто проведе перевірку інформації про можливі тортури в полку «Скала», про які він щойно дізнався.

Лубінець уточнив, що розслідування стосуватиметься можливого «застосування тортур», облаштування приміщень для незаконного обмеження свободи та доведення до самогубства. За його словами, вже завтра, 25 червня, спеціальна моніторингова місія омбудсмена вирушить у підрозділ, і йому запевнили, що буде «повне сприяння».

«Окремо провів робочу нараду з Головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Дякую за оперативну реакцію — Військова служба правопорядку вже займається з’ясуванням обставин», — йдеться в повідомленні.

Під публікацією Лубінця з’явилося близько сотні коментарів. Частина користувачів писала, що довіряє «Скелі» та вірить у справедливе розслідування. Водночас інші зазначали, що подібні порушення є й в інших підрозділах, зокрема в 225-му окремому штурмовому полку. Також лунали зауваження, що перевірки не дадуть результатів, оскільки про них попередили заздалегідь.

У Києві затримали п’ятьох підозрюваних у жорстокому вбивстві чоловіка

Оприлюднено автором

У Києві правоохоронці затримали п’ятьох чоловіків, яких підозрюють у жорстокому вбивстві. За даними слідства, в Оболонському районі вони прив’язали перехожого до дерева, тривалий час били, а після його смерті намагалися знищити докази своєї причетності до злочину. Про це повідомили у пресслужбі столичної поліції. Підозрюваним загрожує довічне ув’язнення.

Як повідомили правоохоронці, до них надійшло повідомлення про те, що в Оболонському районі на березі біля річки на вулиці 6-лінія Садова лежить чоловік без ознак життя. На місці події слідчі виявили тіло 58-річного чоловіка з тяжкими травмами.

Під час оперативно-розшукових заходів поліцейські встановили, що до вбивства причетна компанія з п’яти чоловіків. Вони відпочивали біля кав’ярні, яка належить одному зі зловмисників. Згодом між одним із них і перехожим виник словесний конфлікт.

За інформацією поліції, нападники били 58-річного чоловіка руками, ногами та дерев’яною палицею. Пізніше вони силоміць відтягнули потерпілого за будівлю кав’ярні, прив’язали мотузкою до дерева та продовжили побиття. Попри численні прохання чоловіка припинити знущання, нападники не зупинилися.

Через деякий час потерпілому вдалося звільнитися та відійти до берегової лінії річки. Однак зловмисники наздогнали його, повалили на землю та знову жорстоко побили. Від травм голови та грудної клітки чоловік помер на місці.

Оперативники встановили, що до злочину причетні п’ятеро чоловіків віком від 18 до 34 років. Один із них переховувався в Одеській області, але його розшукали та затримали. Також правоохоронці з’ясували, що зловмисники намагалися знищити карти пам’яті з камер відеоспостереження, встановлених на кав’ярні, щоб приховати сліди злочину.

Усіх причетних затримали та повідомили їм про підозру в умисному вбивстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. Наразі всі фігуранти перебувають під вартою.

Викриття військових у Харкові: катування та незаконне утримання

Оприлюднено автором

Працівники ДБР висунули підозру групі військовослужбовців одного з районних територіальних центрів комплектування у Харкові, а також військовим інших підрозділів, які діяли спільно. Серед підозрюваних — майор ТЦК, який займав керівну посаду та координував дії своїх спільників. Для реалізації злочинної діяльності майор залучив військовослужбовців підрозділу охорони цього ж центру, а також військових, які відповідали за рекрутинг кандидатів до військових частин під час мобілізації. За даними слідства, підозрювані, прикриваючись «здійсненням заходів оповіщення та призову громадян на військову службу під час мобілізації», увірвалися до приватного домоволодіння. Під час так званого «обшуку» спільники представилися працівниками СБУ та, застосовуючи фізичну силу та погрожуючи зброєю, вимагали зізнання у причетності до злочинної діяльності, пов’язаної зі збутом наркотичних засобів та психотропних речовин. Коли один із чоловіків спробував чинити опір, у нього відкрили вогонь, завдавши йому вогнепального поранення. Після цього двох потерпілих силоміць вивезли до приміщення ТЦК, де їх утримували тривалий час, піддавали побоям, погрожували застосуванням зброї та змушували надавати інформацію, що цікавила спільників. Також фігуранти змусили одного з потерпілих підписати документи, зокрема щодо скасування відстрочки від мобілізації. Зрештою одного з чоловіків відпустили, а іншому вдалося втекти самостійно. Слідство встановило, що до злочинних дій були причетні 6 осіб, які діяли спільно за попередньо розробленим планом. Частина з них — військовослужбовці ТЦК, інші — військові інших підрозділів. Фігурантам висунуто підозру у катуванні, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Зловживання службовим становищем: деталі справи у Харкові

Оприлюднено автором

Державне бюро розслідувань (ДБР) повідомило про підозру співробітникам харківського територіального центру комплектування (ТЦК) у випадках катувань та стрільби. Майор ТЦК залучив своїх підлеглих та військових рекрутерів, які, під приводом «оповіщення та призову», проникли до приватного будинку. Під час «обшуку» вони видавали себе за працівників Служби безпеки України (СБУ), застосовуючи фізичне насильство та погрожуючи зброєю цивільним особам, вимагали визнання у причетності до злочинів, пов’язаних зі збутом наркотиків і психотропних речовин. Коли один з чоловіків намагався чинити опір, у нього вистрілили. Двох постраждалих доставили до ТЦК, де їх тривалий час утримували, били, погрожували зброєю та змушували надавати певну інформацію. Одного з них примусили підписати документи про скасування відстрочки від мобілізації. В результаті одного чоловіка відпустили, а інший зміг втекти самостійно. Загалом підозри висунуті шістьом військовим та військовим комісарам.

Загибель колаборанта Володимира Ляпкіна на Херсонщині

Оприлюднено автором

На тимчасово окупованій території Херсонської області загинув Володимир Ляпкін, який раніше очолював департамент оперативного документування Служби безпеки України в Севастополі. Після переходу на бік російських окупантів він служив у ворожому добровольчому підрозділі «Барс-33». Цю інформацію повідомив колишній народний депутат від Партії регіонів Олег Царьов, слова якого наводить російське опозиційне видання. За даними журналістів, Ляпкін загинув 17 березня 2026 року під час виконання обов’язків у складі окупаційного підрозділу «Барс-33». Царьов також зазначив, що Ляпкін брав участь у придушенні Революції Гідності, а в рядах російських військ мав позивний «Батий». Разом із ним загинув колишній співробітник МНС РФ з Підмосков’я, полковник Едуард Малов. Ляпкін був родом з Кіровоградщини та тривалий час проживав у Донецьку. У Службі безпеки України він займав посаду керівника департаменту оперативного документування і в 2013 році отримав звання генерал-майора. Після початку повномасштабного вторгнення Росії та окупації Херсона Ляпкін став «заступником голови Державної служби безпеки Херсонської області». Згідно з інформацією ЗМІ, цю службу заснував ексголова СБУ (2013–2014 рр.) Олександр Якименко, який у 2014 році, подібно до Ляпкіна, втік до Росії. У 2025 році СБУ оголосила Ляпкіну про підозру в колабораціонізмі. За версією слідства, він відповідав за фільтрацію та репресії проти мирного населення. На думку СБУ, після формальної ліквідації окупаційного відомства його обов’язки перейняла ФСБ.

Жахлива трагедія: загинув бразильський доброволець у Києві

Оприлюднено автором

В одному з підрозділів у Києві загинув 28-річний доброволець із Бразилії. Про це повідомляє видання Kyiv Independent.

Згідно з інформацією видання, Бруно Габріель Леал да Сілва помер у ніч з 28 на 29 грудня 2025 року після жорстокого покарання за те, що він вживав алкоголь і не повернувся на базу у визначений час. Його била група військовослужбовців протягом приблизно 40 хвилин, інші бійці чули це, але не мали можливості втрутитися.

На момент смерті бразилець ще не уклав контракт і намагався покинути територію України.

За словами джерел, у підрозділі Advanced Company, яким керує інший бразилець Леандерсон Пауліно, регулярно застосовуються тортури до військовослужбовців як покарання. Серед методів — опіки, побиття, імітація утоплення і навіть сексуальне насильство з використанням дерев’яних предметів. Також у бійців на базі вилучають паспорти.

Українська влада підтвердила факт смерті Леала да Сілви та повідомила про початок розслідування після того, як його тіло було виявлено на території військової частини у Києві. Військовий омбудсмен заявила, що її відомство проведе перевірку цього підрозділу.

Зізнання під дулом пістолета: історія українських біженців, які пройшли через тортури КДБ Білорусі та вижили

Оприлюднено автором

Олена (ім’я змінено) ніколи не збиралася залишати рідний Маріуполь, але війна змусила жінку та її сім’ю не раз змінити місце проживання. Сподіваючись на стабільність і безпеку, українці в 2025 році переїхали до Білорусі, але там ситуація стала ще гіршою — Олену та її чоловіка взяли в оборот працівники КДБ, перетворивши факт їх переїзду на підставу для ведення диверсійної діяльності проти Білорусі та Росії.Єврорадіо детально переказує історію Олени, змінивши деякі деталі, щоб не створити загрозу безпеці героїні. Це продовження серії текстів «У білоруському полоні», присвяченої громадянам України, які зазнали переслідувань режиму Лукашенка і були звільнені 22 листопада 2025 року. Текст містить докладні описи насильства. “Потім сказали, щоб ми все робили самі”— Я родом з тимчасово окупованого міста України. До 2018 року я жила там постійно. Потім ми з чоловіком переїхали до Херсонської області і почали там працювати. У нас був власний бізнес, ми займалися виловом риби та креветок. Все було нормально до лютого 2022 року, поки туди не зайшли російські війська. Тоді у нас забрали буквально все. Наш будинок розграбували, в ньому влаштували казарму, розкрили всі приміщення, вкрали майно. У Херсонській області у нас більше нічого не залишилося.Після цього ми переїхали до Бессарабії, в Одеську область, недалеко від міста Рені. Там ми прожили приблизно рік. У 2023 році ми виїхали в одне з європейських міст, де прожили півтора року. Однак мій син не встиг виїхати з окупованої частини України в 2022 році: на той момент заборонили виїзд чоловікам. З того часу я його не бачила. З документами, які йому довелося отримувати, найпростішим варіантом для нього був в’їзд саме в Білорусь.Влада Білорусі на той момент активно розповідала про свою нейтральність, про те, що українцям там раді, що нам допоможуть. Ми вирішили їхати туди, щоб бути ближче до дітей. У мого чоловіка також залишилася дочка в окупованій частині країни.Ми приїхали до Білорусі в травні 2025 року і оселилися в Бобруйську.У нас був знайомий на ім’я Михайло. Він тимчасово поселив нас за містом, у нього були будиночки відпочинку біля невеликого озера. Ми жили в одному з цих будиночків. Ми не знали, скільки часу займе питання возз’єднання з дитиною, тому розуміли, що в Білорусі потрібно починати працювати. На допомогу ми особливо не розраховували, та її там ніхто не платить. Ми почали влаштовуватися на роботу в колгосп. Місцева адміністрація нам пообіцяла будинок. Формально ніхто не був проти, всі говорили, що допоможуть, а насправді будинок виявився великим, але повністю зруйнованим, без умов. Спочатку обіцяли допомогу, потім сказали, щоб ми все робили самі.«У камері не було ні води, ні туалету, ні раковини»— Поки ми з чоловіком намагалися привести цей будинок до ладу, продовжували жити у Михайла. І одного дня, коли ми проходили медичну комісію, нас прямо з поліклініки забрали невідомі люди. Вони не представилися, просто посадили нас в машину і відвезли.Це було в травні. Пізніше, в середині червня, відбувся вже офіційний арешт. Нас привезли назад до того будиночка на озері, де ми жили. Там були люди в масках, ніхто не представився. У нас забрали телефони і почали обшук, який тривав близько чотирьох годин. Вони перевіряли все: білизну, особисті речі, відкривали навіть мої засоби гігієни. Перевірили флешки, ноутбуки, будь-які носії інформації. Обшук був нібито під протоколом, але сам протокол нам не показали. Після цього вони просто повернули телефони і поїхали, нічого не пояснивши.На середину червня була запланована зустріч з моїм сином у Мінську. Ми мали зустріти його на вокзалі о 21:30 вечора. Але близько 14:30 нам зателефонували з міграційної служби і попросили прийти просто розписатися, взяти паспорти. Коли ми прийшли, нас заарештували. Люди в масках без пояснень кинули чоловіка на підлогу, заламали йому руки. Мене поставили обличчям до стіни, притиснули голову, і чоловік бачив, як мені приставили пістолет до голови і в області серця.Нас посадили в мікроавтобус, наказали сидіти з опущеною головою. Ніхто не пояснював, хто вони і що відбувається. Ми проїхали зовсім недовго, швидше за все, до сусідньої будівлі. Там нас завели до підвалу. Мене відвели в одну кімнату, чоловіка — в іншу. З цього моменту я його більше не бачила аж до його звільнення в грудні.Спочатку допитували чоловіка. Це тривало не менше п’яти годин. Я чула крики, але не розуміла, що відбувається. Зі мною весь цей час перебувала людина в масці. Він не розмовляв, просто наказав сидіти на стільцях і дивитися в стіну. Мені забороняли повертатися і говорити.Потім прийшов чоловік, якого я сприйняла як місцевого командира. Він сказав, що мій чоловік у всьому зізнався, що ми нібито займалися терористичною діяльністю, шпигунством, збирали інформацію на території Білорусі для українських спецслужб, фотографували дислокації російської та білоруської військової техніки.Постраждав за підтримку України. Історія Андрія, заарештованого у «справі Гаюна»Мій син не встиг виїхати з окупованої частини України в 2022 році: на той момент заборонили виїзд чоловікам. Мені дали фотографію з посмішкою, на якій я тримала сина.Мені показали мій телефон і сказали: «Ти порушила закон Білорусі, у тебе є фотографія зі свастикою». Ця фотографія була зроблена ще в 2006 році. Мені заявили, що я займалася екстремістською діяльністю.Після цього мене відвели до бобруйського ізолятора тимчасового утримання. Було близько дев’ятої вечора. Мене посадили в карцер, де по стінах повзали клопи. У камері не було ні води, ні туалету, ні раковини. Мені дали одну пляшку води і сказали:«Хочеш — пий, хочеш — мийся, води більше не буде». Ліжко опустили зі словами “На тобі спати”.Наступного дня мене відвели до суду, де засудили до тижня карцеру за адміністративне правопорушення, пов’язане з екстремізмом. Протягом цього тижня до мене приходили співробітники КДБ і говорили, що мені загрожує до 24 років позбавлення волі за пособництво чоловікові. Вониúanа і говорили, що їх було всього 4, але нас було 7, коли, як ми з’ясувалося, нам приїхали ще 3, коли ми приїхали до Білорусі.Мені казали: «Ти не будеш вільна, поки не даси відповідь».Після цього я, в такому стані, в якусь мить, як було, відчула дивний страх.Після цього почалися шантаж через дружину. Мені говорили: «Вона вже все розповіла», «вона ще не висловила, що думає». Мені навіть пригрозили, за допомою якогось з військових, і не згадують його.Мені казали: «Якщо зараз не зізнаєшся, їй дадуть таблетку аспірину і привезуть назад помирати».Основний акцент робили на психологічний тиск через дружину. Мені казали: «Вона вже все розповіла», «вона ще не висловила, що думає». І у мене не було жодного шансу на те, що в мене є хтось, хто може мене визволити, не було жодного шансу на те, що мене виберуть, і не було жодного шансу, я б з цим все покінчив.І, звичайно ж, це все було виключно засновано на брехні.Через місяць мені влаштували зустріч з дружиною на п’ять хвилин. Вона мене не впізнала, була сильно виснажена. Я сказав їй, що роблю все, щоб її відпустили. Після цього мене змусили написати зізнання. За два місяці після цього мене знову заарештували. Вона не може спати, постійно боїться, вона щодня оглядається, щось підозрює.І на 3 місяці було все це, щоб я вижив.З дружиною я зустрівся через два дні в Україні. Мені сказали: «Ваша дружина тут», і я спочатку не повірив. Зараз ми разом, нам надали житло і допомогу за гуманітарною програмою, але мій стан важкий. У мене панічні атаки, тривожність, постійні головні болі, порушення координації. Психіатри тільки починають зі мною працювати. Я кажу це як колишній офіцер — те, як зі мною поводилися, не гідне звання офіцера. Те, що зі мною робили, — це тортури. Скувати людину, руки за спиною, стяжки на ногах, роздягнути і кинути обличчям на бетон, ставити на коліна годинами, поки руки не віднімаються. Не думав, що люди здатні на таке.