Дональд Туск прокоментував блокування Угорщиною кредиту у 90 млрд євро для України від ЄС. Він також згадав про незгоду опозиційної партії «Право і справедливість» щодо європейської схеми посилення обороноздатності, за якої Польщі мають виділити понад 40 млрд євро на переозброєння. Прем’єр-міністр зазначив, що Орбан заблокував європейську допомогу Україні, а Качинський намагається заблокувати SAFE, тобто кошти на оборону та польську оборонну промисловість. “Вгадайте, хто цьому радіє”, – написав Туск.
Місячні архіви: Лютий 2026
Трагічна ДТП на трасі Н-14 в Кіровоградській області
На Кіровоградщині сталася смертельна аварія на трасі Н-14 «Олександрівка – Кропивницький – Миколаїв». Повідомляє місцева поліція.
ДТП сталося 21 лютого на 34-му кілометрі дороги. За попередніми даними, водій автопоїзда Volvo FN із напівпричепом, який їхав у бік Кропивницького, виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автобусом Setra S 431D.
Унаслідок зіткнення загинули обидва водії — вантажівки та автобуса. Ще один водій автобуса, який перебував у салоні, отримав травми та був госпіталізований.
Після удару автопоїзд загорівся і повністю згорів. Слідчі відкрили кримінальне провадження за статтею про порушення правил дорожнього руху, що призвело до загибелі кількох людей. Обставини аварії з’ясовують.
Україна рішуче засудила ультиматуми Угорщини та Словаччини щодо енергопостачання
Угорщина та Словаччина зробили погрози припинення постачання електроенергії Україні у відповідь на вимогу щодо відновлення поставок нафти. Київ категорично відкинув ці ультиматуми та засудив шантаж, наполягаючи на необхідності виставлення умов для Москви. Про це повідомило Міністерство закордонних справ України.
Міністерство наголосило, що дії урядів Угорщини та Словаччини в умовах масованих ударів РФ по енергетиці України є провокативними та безвідповідальними, що ставлять під загрозу енергетичну безпеку всього регіону. Таким чином, Будапешт та Братислава підтримують агресора та шкодять власним енергетичним компаніям.
Україна перебуває на постійному контакті з представниками Єврокомісії щодо пошкоджень енергетики, які спричинені щоденними атаками Росії. У міністерстві повідомили, що інформація про наслідки цих атак на нафтопровід «Дружба» була доведена до урядів Угорщини та Словаччини. Забезпечення безпеки та стабілізаційні роботи тривають під постійною загрозою ракетних атак. Україна запропонувала альтернативні шляхи постачання не російської нафти до цих країн.
Україна підкреслила, що є надійним енергетичним партнером ЄС та транзитером енергоресурсів. У відповідь на безпідставні погрози з боку Братислави та Будапешта, Київ розглядає можливість залучення «Механізму раннього попередження», передбаченого угодою про асоціацію між Україною та ЄС.
Міністерство закликало уряди Угорщини та Словацької Республіки до конструктивної взаємодії та відповідальної поведінки. «Ультиматуми слід відправляти до Кремля, і точно не до Києва», – заявили у відомстві.
Мобілізованого за відмову служити засудили до 5 років ув’язнення в Запоріжжі
Запорізький районний суд ухвалив вирок мобілізованому уродженцю Одеси, який після проходження навчання публічно відмовився виконувати обов’язки військової служби. Чоловік заявив, що не вважає Росію агресором і «не розуміє, хто на кого напав».
Деталі справи та «особлива» позиція підсудного
Згідно з матеріалами справи №317/4773/25, обвинуваченого було призвано за мобілізацією у червні 2025 року. Після проходження підготовки у навчальних центрах Рівного та Дніпра, його скерували до військової частини на Запоріжжі для призначення на посаду стрільця-помічника гранатометника. Однак, прибувши до місця дислокації підрозділу, солдат рішуче відмовився.
Свою відмову чоловік пояснював тим, що він «не військова людина», має проблеми зі здоров’ям (зокрема, згадував про вибитий під час затримання зуб, який показував у коробочці) та не згоден з методами мобілізації.
«Не бачу агресора»
Найбільш резонансними стали свідчення командирів та офіцерів з психологічної підтримки. За їхніми словами, за численних виховних бесід підсудний відкрито заявляв, що: «Це не моя війна», «Я не розумію, хто на кого напав», «Я не вважаю Росію державою-агресором».
Офіцер з психологічної підтримки у своїй характеристиці зазначив, що мобілізований демонстрував повну нелояльність до України та намагався уникнути служби під вигаданими приводами.
Аргументи захисту та позиція суду
Адвокат стверджував, що мобілізація була проведена з порушеннями, а наказ командира про призначення на бойову посаду нібито був незаконним, оскільки підсудний за станом здоров’я мав служити у підрозділах забезпечення.
Проте суд відхилив ці аргументи, спираючись на наступне:
ВЛК: Обвинувачений двічі проходив медкомісію (у червні та липні 2025 року), і обидва рази був визнаний придатним. Рішення ВЛК він не оскаржував.
Підготовка: Підсудний пройшов навчання в учебных центрах, що спростовує заяви про «повну непідготовленість».
Свідомість дій: Відмова була публічною, неодноразовою та зафіксованою рапортами свідків.
Вирок
Суддя Запорізького районного суду Запорізької області визнав чоловіка винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 409 КК України (відмова від несення обов’язків військової служби в умовах воєнного стану). Враховуючи відсутність каяття та тяжкість вчиненого правопорушення, суд призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Суд виніс вирок за незаконні премії на ЧАЕС
13 лютого 2026 року Славутицький міський суд Київської області затвердив угоду про визнання винуватості щодо Сергія Мартинова, який у 2024 році виконував обов’язки генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС».Його визнано винним у службовій недбалості, що спричинила багатомільйонні збитки підприємству.
Суть справи: премії всупереч закону
Згідно з матеріалами справи № 377/1085/25, у червні 2024 року Сергій Мартинов, обіймаючи посаду в.о. гендиректора ЧАЕС, видав наказ №903 про преміювання персоналу. Співробітникам було виплачено одноразову премію в розмірі 9,87% від посадового окладу «за успішне виконання планових завдань».
Проте слідство встановило, що умови для таких виплат не були передбачені ні Колективним договором підприємства, ні Галузевою угодою.
Наслідки для бюджету:
Позиція обвинуваченого та угода з прокурором
Сергій Мартинов повністю визнав свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки). 13 лютого 2026 року він уклав угоду про визнання винуватості з прокурором.
Суд врахував пом’якшувальні обставини:
Вирок суду
Суддя затвердила угоду та призначила колишньому посадовцю таке покарання:
Позбавлення волі на строк 2 роки (зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік).
Позбавлення права обіймати посади, пов’язані з адміністративно-господарськими функціями, на строк 1 рік.
Обов’язок періодично з’являтися для реєстрації до органів пробації та не виїжджати за межі України без погодження.
Також засуджений зобов’язаний сплатити на користь держави понад 25 тисяч гривень витрат на проведення експертиз. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту було скасовано в залі суду.
Водій саперного взводу отримав вирок за відмову їхати на Донеччину
19 лютого 2026 року Новобаварський районний суд міста Харкова у справі № 639/891/26 ухвалив вирок військовослужбовцю, який відкрито відмовився виконувати бойовий наказ.
Попри каяття та наявність неповнолітньої дитини, чоловік отримав реальний термін ув’язнення.
Суть події
Інцидент стався 1 грудня 2025 року. Солдат, який обіймав посаду старшого водія інженерно-саперного взводу, під час шикування підрозділу отримав наказ від тимчасово виконуючого обов’язки командира батальйону.
Відповідно до бойового розпорядження, він мав вирушити в район населеного пункту Сергіївка (Донецька область) у складі тактичної групи «Покровськ». Завданням підрозділу було зайняття позицій для запобігання прориву ворога.
«Боявся за своє життя»
У суді обвинувачений повністю визнав свою провину. Свою відмову він пояснив психологічними причинами: чоловік зізнався, що відчував сильний страх за своє життя, оскільки до цього не брав безпосередньої участі в активних бойових діях.Відмова була зафіксована на відеокамеру, що стало одним з основних доказів у справі.
Позиція суду
Суд наголосив, що в умовах повномасштабної агресії та воєнного стану військова дисципліна є основою обороноздатності країни.
Кваліфікація: ч. 4 ст. 402 КК України (Непокора, вчинена в умовах воєнного стану).
Пом’якшувальні обставини: щире каяття, наявність на утриманні 10-річної доньки.
Обтяжувальні обставини: не встановлені.
Попри наявність пом’якшувальних обставин, суддя зазначив, що відсутність реального покарання за подібні дії може призвести до зниження рівня дисципліни у військах та підриву боєздатності армії.«Непокора є небезпечним воєнним злочином… що негативно впливає на виконання завдань з оборони держави», — зазначено у тексті вироку.
Остаточний вирок
Суд призначив військовослужбовцю покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Вирок за виявлений римський скарб на Вінниччині
17 лютого 2026 року Оратівський районний суд Вінницької області у справі № 141/85/26 виніс вирок місцевому жителю Олександру Мельнику, який за допомогою металошукача виявив та намагався привласнити унікальний археологічний скарб часів Римської імперії. Артефакти були передані до музею, а чоловік отримав незначний штраф. Згідно з матеріалами справи, інцидент стався 16 листопада 2025 року. Олександр Мельник, використовуючи металошукач «Фортуна-М3», проводив незаконні земляні пошуки на території між селами Оратів та Мервин Вінницького району. Того дня йому пощастило знайти справжню історичну цінність. Із землі чоловік витягнув набір бронзових предметів: римський казанок із ручкою (типу Геммоор), уламки римського черпака та цідилки для вина, бронзову пряжку типу «Омега» з кріпленням для пояса, а також фрагменти римського триніжника-підставки. Фахівці Національного музею історії України підтвердили, що знахідка є унікальним скарбом. Предмети датуються другою половиною ІІІ століття нашої ери. Усі вони були знайдені разом (утворюють єдиний депозит) і належать до стародавнього германського воїнського поховання-кремації. Скарб має виняткову історичну, наукову, мистецьку та культурну цінність. Відповідно до законодавства України, усі археологічні знахідки є власністю держави. Однак Олександр Мельник не повідомив про виявлений скарб органи охорони культурної спадщини, а забрав артефакти до себе до себе додому. Того ж дня він вирішив похвалитися знахідкою, опублікувавши фотографії предметів у тематичних групах для шукачів у соціальній мережі Facebook. Ймовірно, саме ці публікації в інтернеті привернули увагу правоохоронних органів. Уже 10 січня 2026 року поліція прийшла з обшуком до будинку чоловіка. Мельник не чинив опору та добровільно віддав усі 54 фрагменти старожитностей, які переховував у спальні. Під час слідства Олександр Мельник повністю визнав свою провину, висловив каяття та погодився на спрощений розгляд справи без проведення судового засідання. Представники Національного музею історії України також не подавали цивільних позовів, оскільки артефакти були успішно передані їм. 17 лютого 2026 року суддя Оратівського районного суду визнав Олександра Мельника винним у незаконному привласненні скарбу, що має особливу культурну цінність (ч. 1 ст. 193 КК України). З урахуванням щирого каяття, співпраці зі слідством та відсутності попередніх судимостей, суд призначив йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — тобто 1700 гривень. Усі 54 безцінні металеві артефакти римської доби за рішенням суду офіційно залишені в Національному музеї історії України. Натомість металошукач та мобільний телефон, з якого робилися фотографії для Facebook, конфісковувати не стали — їх повернули власнику.
Підпал Укрпошти: Суд у Львові виніс вирок чоловіку, якого змусили скоїти злочин
16 лютого 2026 року Личаківський районний суд міста Львова виніс вирок Ярославу Біжку, якого визнали винним у навмисному підпалі дверей поштового відділення. Інцидент стався 13 листопада 2025 року приблизно о 20:30. Обвинувачений підійшов до відділення «Укрпошти» №79014, розташованого на вулиці Личаківській, 119, та, використовуючи заздалегідь підготовлений бензин, підпалив вхідні двері. Внаслідок цього АТ «Укрпошта» зазнало матеріальних збитків на суму понад 88 тисяч гривень.
Обставини злочину набули незвичайний характер. Під час судового засідання Ярослав Біжко розповів, що все почалося з сайту знайомств, де він за два тижні до події познайомився з дівчиною. У день запланованої зустрічі йому зателефонував невідомий, який назвався співробітником СБУ. «Спецслужбовець» повідомив, що дівчина, з якою Ярослав мав зустрітися, нібито працює на країну-агресора. Для переконливості чоловіку навіть надіслали відео її «затримання».
Згодом, під тиском погроз та вказівок, обвинувачений переконався, що бере участь у «таємній операції». Йому наказали придбати бензин і підпалити двері поштового відділення, де нібито переховувалися куратори дівчини-шпигунки. Чоловік повірив, що допомагає державі, і виконав вказівку.
Суд визнав Ярослава Біжку винним за ч. 2 ст. 194 КК України (навмисне пошкодження майна шляхом підпалу). Йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Проте, на підставі ст. 75 КК України, суд звільнив його від відбування реального покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. Засуджений зобов’язаний періодично реєструватися в органах пробації та повідомляти про зміну місця проживання чи роботи. Крім того, засуджений має сплатити на користь держави 22 285 гривень за проведення експертиз.
Морква, борг та СБУ: в Одесі вимагання мільйона виявилося примусом до повернення реальної розписки
04 лютого 2026 року Київський районний суд міста Одеси ухвалив вирок у справі № 947/38994/23 щодо ймовірного вимагання майже мільйона гривень. Гучна справа, у розслідуванні якої брала участь СБУ, несподівано змінила свій напрям у суді: виявилося, що «неіснуючий борг», про який стверджував потерпілий Михайло Цонков, насправді був реальним.
Як наслідок, обвинувачені Вюгар Османов та Рабіл Алієв уникли тривалого ув’язнення та отримали умовні строки.
Суть конфлікту: морква, розписка і борги
Історія почалася ще у 2016 році, коли потерпілий Михайло Цонков разом із колишнім бізнес-партнером вирощували насіння моркви. Партнер позичив Цонкову значну суму грошей, і той власноруч написав боргову розписку на 927 тисяч гривень. Однак борг так і не повернув, пояснюючи це тим, що фуру з його насінням нібито заарештували в Києві.
Протягом років партнер намагався повернути свої кошти, але марно. Влітку 2023 року він вирішив розпочати новий аграрний бізнес разом із Вюгаром Османовим (директором ТОВ «Одеса Море +») та Рабілом Алієвим. Кредитор розповів їм про старий борг Цонкова і запропонував: якщо вдасться повернути гроші, вони стануть його внеском у їхню нову спільну справу.
Османов та Алієв узялися за повернення боргу. Відбулося кілька зустрічей: спочатку в селі Владичень Болградського району, де Цонков повернув 20 000 гривень готівкою (про що відразу зробили позначку на оригіналі розписки). Наступні зустрічі проходили в одеських ресторанах «Горець» та «Апшерон».
Спецоперація СБУ та суд
Не бажаючи повертати решту боргу, Михайло Цонков звернувся до правоохоронних органів, заявивши, що з нього погрозами вимагають «неіснуючий борг». Згодом у справу втрутилася СБУ: Цонкова оснастили прослуховуванням, видали мічені 500 доларів США, які він передав обвинуваченим під час зустрічі в ресторані «Горець».
Під час останньої зустрічі біля ресторану «Апшерон» третя особа (справа щодо якої виділена в окреме провадження) вдарила Цонкова в груди. Після цього Османова та Алієва жорстко затримали, звинувативши у вимаганні в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 189 КК України), що загрожувало їм позбавленням волі на строк від 7 до 12 років.
Однак під час судового розгляду версія слідства розвалилася.
По-перше, сам Михайло Цонков у суді плутався у свідченнях і зрештою визнав, що розписка справжня, він її підписував і дійсно мав фінансові зобов’язання.
По-друге, свідки підтвердили, що Османов і Алієв не привласнювали гроші собі — передані Цонковим 500 доларів США того ж дня були перераховані на банківську картку доньки справжнього кредитора.
Рішення суду
Суддя дійшов висновку, що дії обвинувачених не можна кваліфікувати як вимагання, оскільки вони не намагалися заволодіти чужим майном для власної вигоди. Вони намагалися змусити боржника виконати його реальні зобов’язання, але робили це незаконними методами (погрозами).
Тому суд перекваліфікував дії Вюгара Османова та Рабіла Алієва з ч. 4 ст. 189 (Вимагання) на значно м’якшу ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України (Примушування до виконання цивільноправових зобов’язань).
Обом обвинуваченим призначили покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, але суд звільнив їх від реального відбування покарання, призначивши 1 рік іспитового строку (умовно).
Ціна зволікання: через ухилення від поділу майна мешканець Нетішина заборгував колишній дружині додаткові 17,5 мільйона гривень
12 лютого 2026 року Нетішинський міський суд у справі №679/636/25 виніс рішення про стягнення величезної суми інфляційних втрат та відсотків за несвоєчасне виконання судового рішення.Відповідач, Олександр Домбровський, зобов’язаний додатково сплатити своїй колишній дружині, Тамарі Домбровській, понад 17,5 мільйонів гривень через те, що протягом багатьох років ухилявся від виплати компенсації за поділ спільного майна.Передумови: мільйони, бізнес і Toyota Land CruiserСудова тяганина між колишнім подружжям розпочалася ще у 2018 році з поділу спільно нажитого майна. У листопаді 2021 року остаточне рішення у цій справі ухвалив Верховний Суд. Він постановив стягнути з Олександра Домбровського на користь Тамари Домбровської понад 27,5 млн грн.До цієї суми увійшла компенсація за відчужені транспортні засоби (зокрема елітний позашляховик Toyota Land Cruiser 200), а також половина вартості внесків до статутних капіталів приватних підприємств «Експрес» та «Експрес Агро».У січні 2022 року приватний виконавець розпочав виконавче провадження. Однак, як стало відомо під час поточного судового розгляду, за кілька років із боргу у 27,5 мільйонів гривень чоловік виплатив колишній дружині лише незначну суму — трохи більше ніж 71 тисячу гривень.”Борг платежем красний”, або як діє стаття 625 ЦК УкраїниОскільки залишок невиконаного зобов’язання склав 27,5 млн грн, а ці кошти знецінювалися протягом років, Тамара Домбровська подала новий позов до суду. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, кредитор має право вимагати від боржника сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за весь період прострочення.Представники позивачки провели розрахунок із лютого 2021 року по жовтень 2025 року і нарахували:14 255 025 грн — інфляційні втрати;3 274 461 грн — 3% річних.Аргументи відповідача: спроба зменшити сумуАдвокати Олександра Домбровського намагалися оскаржити ці вимоги.По-перше, вони просили суд зменшити розмір 3% річних до 500 тисяч гривень, посилаючись на “неспівмірність” та те, що виконання рішення не повністю залежало від волі відповідача. Однак суддя Р.М. Стасюк відхилив це клопотання, пояснивши, що 3% річних — це законодавчо встановлений мінімальний рівень відповідальності за прострочення грошового зобов’язання, і суд не має права знижувати цей поріг.По-друге, захист стверджував, що у 2023 році держава призупинила дію Закону «Про індексацію грошових доходів населення», а отже, інфляційні втрати за 2023 рік не можна враховувати. Суд спростував і цей аргумент: згаданий закон стосується підвищення зарплат і пенсій громадян, а не цивільноправових боргів між фізичними особами. Інфляція в країні була, гроші знецінювалися, тому розрахунок позивачки визнано законним.Рішення судуОцінивши всі докази, суддя повністю задовольнив позов Тамари Домбровської. Суд зобов’язав Олександра Домбровського виплатити колишній дружині 17 529 486 гривень 68 копійок (інфляційні втрати та відсотки), а також сплатити судовий збір у розмірі 12 112 грн.Важливо зазначити, що ця сума стягується додатково до основного боргу у 27,5 млн грн, який відповідач досі не погасив.