Архіви позначок: Верховный Суд Украины

Верховний Суд скасував донарахування податків з OnlyFans на 980 тисяч через брак британських даних

Оприлюднено автором

Верховний Суд ухвалив рішення направити на новий розгляд справу щодо оподаткування доходів з платформи OnlyFans, оскільки інформації, отриманої з Великої Британії, виявилося недостатньо для донарахування податків. Про це інформує телеграм-канал “Судом по схемах”, спираючись на матеріали справи № 560/4741/25. 8 вересня 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду здійснив розгляд справи за позовом громадянки проти ГУ ДПС у Хмельницькій області. Позивачка оскаржувала донарахування податків та штрафів на загальну суму понад 980 тис. грн за доходи, які вона нібито отримала від платформи OnlyFans протягом 2021–2022 років.

У чому полягає суть конфлікту?

Джерело даних: У межах процедури міжнародного обміну податкова служба отримала від компетентних органів Великої Британії відомості про те, що громадянка України нібито отримала понад 4,9 млн грн від компанії Fenix International Ltd за створення контенту.

Претензії ДПС: Оскільки декларація про доходи подана не була, податковий орган нарахував 893,8 тис. грн податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), 74,4 тис. грн військового збору, а також застосував штрафи, зокрема 8 000 грн за те, що документи не були надані на запит.

Позиція позивачки: Вона виступила з категоричним запереченням факту отримання коштів, звернувши увагу на відсутність свого реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП) та банківських реквізитів у таблицях британського походження. Крім того, вона підкреслювала, що запит ДПС і акт перевірки не містили жодних первинних фінансових документів.

Рішення судів: від скасування до нового розгляду

Перша інстанція: Хмельницький окружний адміністративний суд підтримав позивачку, вказавши, що самі по собі листи та витяги без виписок з банківських рахунків чи первинних документів не можуть служити доказом отримання доходу.

Апеляція: Сьомий апеляційний адміністративний суд скасував це рішення, повністю відмовивши у задоволенні позову та визнавши провину доведеною через те, що позивачка не надала доказів на спростування.

Верховний Суд: ВС скасував постанову апеляційної інстанції в частині донарахування ПДФО та військового збору, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Водночас штраф у розмірі 8 000 грн, призначений за ненадання відповіді на офіційний запит ДПС, був залишений судом у силі.

Основні висновки Верховного Суду

Міжнародна інформація не є догмою сама по собі: Отримання даних від іноземних податкових відомств створює підґрунтя для перевірки, проте воно не звільняє ДПС від обов’язку довести реальний факт отримання та нарахування доходу.

Необхідність ідентифікації: Судовим інстанціям належить з’ясувати, чи містять дані з-за кордону інформацію, яка чітко ідентифікує конкретну особу (зокрема username, електронну пошту чи ідентифікатори акаунта), а також оцінити специфіку верифікації на самому сервісі.

Момент отримання доходу: Податкова зобов’язана визначити точний момент нарахування або отримання коштів, щоб правильно перерахувати іноземну валюту в національну за курсом Національного банку України відповідно до пункту 164.4 ПК України.

Процесуальні вимоги: Документи іноземного походження разом з їх перекладом повинні бути належним чином оформлені та долучені до матеріалів справи з дотриманням встановлених процесуальних строків.

Верховний Суд призначив новий розгляд у справі військовополоненого через недопустимість інтерв’ю Золкіна як доказу

Оприлюднено автором

Верховний Суд призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у справі військовополоненого, якого обміняли до Російської Федерації. Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на постанову від 2 липня.

За матеріалами справи, громадянин України та уродженець Сумської області, перебуваючи у місті Бєлгород, РФ, 23 вересня 2022 року за власною ініціативою прибув до військкомату та мобілізувався до збройних сил РФ. Через п’ять днів він уже був у Луганській області, а ще через місяць у складі підрозділу з 12 осіб потрапив у полон Збройних сил України.

31 грудня 2022 року чоловіка обміняли до Росії як військовополоненого, щоб звільнити українських захисників. У вересні 2023 року за фактом держзради зареєстрували кримінальне провадження. У травні 2025 року Зарічний районний суд міста Суми заочно засудив обвинуваченого до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Захисник оскаржив вирок, зазначивши, що відеозапис інтерв’ю військовополоненого на ютуб-каналі блогера Володимира Золкіна є недопустимим доказом. У липні 2025 року Верховний Суд погодився з цими доводами.

Як встановив суд, відеоінтерв’ю було єдиним доказом фактичних обставин події злочину, зокрема дати візиту до Бєлгородського військкомату та переміщення до Луганської області. Саме з цього інтерв’ю стало відомо, що військовополонений повідомив про добровільну участь у складі збройних сил РФ. Інших доказів приєднання обвинуваченого до ЗС РФ, зокрема військових документів, або його затримання на полі бою прокурор не надав.

Документи міграційної та прикордонної служби лише підтверджували правовий статус обвинуваченого як громадянина України, але самі собою не доводили вчинення будь-якого злочину. Листи УСБУ та Координаційного штабу підтверджували факт виїзду засудженого до Російської Федерації та його перебування в полоні на час обміну, однак не містили відомостей про те, за яких обставин, коли і з якими мотивами він опинився у складі збройних формувань ворога.

Суди нижчих інстанцій приймали це інтерв’ю як доказ, оскільки на відео зафіксована згода військовополоненого на розмову із Золкіним. Водночас Верховний Суд наголосив, що на момент запису інтерв’ю засуджений перебував під повним і виключним контролем органів влади України у статусі військовополоненого. Будь-який доступ сторонніх осіб із технічними засобами відеофіксації до режимного об’єкта з високим ступенем ізоляції неможливий без прямого дозволу та активного сприяння адміністрації місця утримання.

У постанові суду зазначено, що блогер, який отримав дозвіл на інтерв’ю із засудженим, систематично створює контент за участю військовополонених і опублікував десятки подібних інтерв’ю. Через це манера та фокус таких розмов були заздалегідь відомі органам влади. Регулярний допуск цієї особи до полонених, як вказав суд, свідчить про системну інтеграцію його діяльності з системою функціонування місць утримання військовополонених.

Також Верховний Суд звернув увагу, що ще до початку запису інтерв’юер уже знав окрему інформацію про засудженого, зокрема те, що він служив у зоні АТО у складі українських сил, і впевнено повідомив про це під час розмови. Оскільки саме перебування у полоні не могло свідчити про цей факт біографії, це, на думку суду, дає підстави вважати, що блогер отримав цю інформацію від представників державних органів України ще до початку інтерв’ю, що свідчить про інформаційне сприяння з їхнього боку.

Суд підкреслив, що особа, яка перебуває в ізоляції в руках супротивника, підпорядкована суворому примусовому режиму установи. За відсутності захисника будь-яке розпитування, організоване за сприяння адміністрації, військовополонений обґрунтовано сприймає як примусовий захід або елемент процедури, від якого він не може вільно відмовитися. Тому записана на камеру «добровільна згода» на інтерв’ю не усуває примусового характеру самої ситуації.

Окремо Верховний Суд послався на статтю 13 Третьої Женевської конвенції, яка прямо забороняє піддавати військовополонених, зокрема, «цікавості публіки». У постанові зазначено, що в сучасних конфліктах ця заборона поширюється і на публікацію фото- та відеоматеріалів, записів допитів або приватних розмов, особистого листування чи будь-яких інших приватних даних, незалежно від каналу зв’язку, включаючи Інтернет. Дозвіл держави на створення та публікацію такого інтерв’ю суд назвав грубим порушенням міжнародного гуманітарного права.

З огляду на це суд наголосив, що держава не може забезпечити право на справедливий суд і посилатися на законність збирання доказів, якщо первісне отримання інформації відбулося внаслідок прямого та грубого порушення нею ж зобов’язань за МГП. Тому Верховний Суд дійшов висновку, що відеозапис інтерв’ю із засудженим, отриманий за системного сприяння та інформаційного підживлення з боку органів державної влади в обхід конституційних гарантій, є недопустимим доказом.

Сторона захисту також наголошувала, що під час інтерв’ю засуджений неодноразово заявляв, що діяв унаслідок примусу та залякування з боку представників РФ. Однак апеляційний суд на ці доводи не відповів і залишив поза увагою інформацію про ймовірний примус під час мобілізації обвинуваченого.

Апеляційна палата ВАКС залишила в силі заставу для Олександра Прокопенка

Оприлюднено автором

6 липня 2026 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду розглянула скарги захисту та обвинувачення на рішення слідчого судді ВАКС від 29.05.2026 щодо запобіжного заходу для судді Верховного Суду у відставці. Йдеться про заставу в розмірі 900 000 грн, повідомила пресслужба АП ВАКС.

Фігурантом справи є Олександр Прокопенко. Його підозрюють в одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб за ч. 4 ст. 368 КК України.

Після розгляду колегія суддів АП ВАКС не задовольнила апеляційні скарги сторін і залишила ухвалу слідчого судді ВАКС без змін. Це рішення набрало законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Також в АП ВАКС зазначили, що станом на зараз застава вже внесена, а на підозрюваного покладено низку процесуальних обов’язків.

Що задекларувала кандидатка у судді Тетяна Ловецька

Оприлюднено автором

Кандидатка на посаду судді місцевого суду Тетяна Ловецька, яка є помічницею судді Раїси Ханової, вказала у декларації квартиру в Києві площею понад 164 м², а також майже 927 тис. грн заробітної плати у Верховному Суді.

У 2025 році Тетяна Ловецька задекларувала 927 тис. гривень зарплати, отриманої у Верховному Суді. Її чоловік, Владислав Леонідович Ловецький, теж працює у Верховному Суді. Його задекларована заробітна плата становить 569 тис. гривень.

Окрім цього, Тетяна Ловецька отримала соціальні виплати на суму 4,3 тис. гривень, а також 57 тис. гривень за програмою «гроші ходять за дитиною».

У декларації вказані два об’єкти нерухомості. Перший — квартира в Києві площею 164,1 м², набута у 2015 році. Її вартість не зазначена. Власницею є Тетяна Ловецька, при цьому члени сім’ї та інші особи мають право безоплатного користування.

Другий об’єкт — будинок площею 98,6 м² у селищі Ставище Білоцерківського району Київської області, набутий у 2009 році. За останньою грошовою оцінкою його вартість становить 76 тис. гривень. Майно перебуває у спільній частковій власності з чоловіком та іншими особами.

Також у декларації зазначено легковий автомобіль Volkswagen Passat 2012 року, набутий у 2019 році за 250 тис. гривень. Автомобіль належить Тетяні Ловецькій, а її чоловік має право безоплатного користування.

Вирішення долі Павла Вовка: Верховний Суд на порозі важливого рішення

Оприлюднено автором

9 квітня Велика Палата Верховного Суду може ухвалити остаточне рішення щодо повернення на посаду колишнього голови Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка. Він оскаржує рішення про своє звільнення, ухвалене Вищою радою правосуддя. Очікування рішення тривало з січня, але тоді його було відкладено. Завтра ж ми чекаємо на фінал, і ризик поновлення Вовка виглядає досить високим. Вовк стверджує, що його звільнили незаконно, оскільки в дисциплінарній справі не можна було використовувати матеріали кримінального провадження, зокрема записи з його кабінету (так звані «плівки Вовка»), які були зібрані в межах справи. На цих записах він обговорює, як впливати на інших суддів і Вищу кваліфікаційну комісію суддів, а також встановити контроль над судовою системою. ОАСК під керівництвом Вовка був залучений до ряду скандалів: ухвалення рішень на користь політиків, втручання в діяльність інших органів, блокування реформ. Саме через ці інциденти та записи з його кабінету його звільнили. До цього моменту позиція Верховного Суду була незмінною: матеріали НСРД можна використовувати в дисциплінарних справах. Однак, якщо суд стане на бік Вовка, це означатиме, що подібні записи більше не можуть бути використані як доказ для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема для звільнення. Це відкриє можливість десяткам суддів, яких звільнили за схожими матеріалами, оскаржити рішення ВРП і повернутися на посади. Йдеться про більше 50 недоброчесних суддів. 9 квітня стане зрозуміло, чи залишиться це рішення в силі, чи його скасують. Якщо скасують, це матиме наслідки не лише для Вовка, а й для десятків суддів, які зможуть уникнути відповідальності.

Зеленський очікує звіти про ‘чутливі’ переговори в Абу-Дабі

Оприлюднено автором

Завтра українська делегація в Абу-Дабі надасть звіти Володимиру Зеленському щодо переговорів, які не можна проводити по телефону. Про це він повідомив у вечірньому зверненні.

«На завтра призначив нараду з нашою делегацією: хлопці повертаються в Україну сьогодні, пізно ввечері, і завтра будуть доповіді щодо тих чутливих аспектів переговорів в Абу-Дабі, про які не можна говорити телефоном. Ми готуємося до наступних зустрічей, тристоронніх. Завтра ми будемо говорити з європейськими партнерами», – сказав він.

Зустрічі в Абу-Дабі завершилися конструктивними переговорами

Оприлюднено автором

У результаті переговорів у Абу-Дабі досягнуто конструктивних результатів. Керівник ОП, який також є учасником української делегації, висловив вдячність США та ОАЕ за організацію та посередництво. Переговори проходили між українською та російською делегаціями.

Суд лише для багатих: як українська система правосуддя відсікає «малозначних» громадян

Оприлюднено автором

У свідомості більшості пересічних українців Верховний суд — це приблизно те саме, що й Суд Божий: інстанція, в якій завжди можна віднайти правду та справедливість. Можливо, саме тому, що в реальному житті з судами стикаються не всі. А от ті, кому доводилося подавати позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, зазвичай дивляться на цю систему значно тверезіше.Про це повідомляє видання ZN.UA.Тож замість абстрактних міркувань пропоную інше.Спробуймо пройти цей шлях разом — від районного суду до Верховного — на прикладі звичайної людини в її поході за справедливістю. Подивімося, які перешкоди виникають на кожному етапі, де система дає збій і на якому відрізку для більшості громадян цей шлях обривається.Перший етап. Районний суд: теорія і практика доступу до правосуддяБудь-який громадянин країни може звернутися до суду для захисту своїх порушених (як він вважає) прав та законних інтересів. Теоретично.На практиці все починається з підготовки позовної заяви — і вже на цьому етапі з’ясовується, що це своєрідний квест навіть для людини з вищою юридичною освітою. Хоча, формально, завдання посильне.Спершу треба правильно визначити, до якого суду звертатися — за місцем події чи за місцем перебування відповідача. Далі — вказати всі можливі дані про нього (прізвище, адреса, реквізити тощо), визначити так звану ціну позову, тобто всі ваші збитки та витрати на судовий процес.Потім — сформулювати позовні вимоги й підкріпити їх юридично: зазначити, які саме статті та норми права, на ваше переконання, порушив відповідач. Треба описати обставини, навести докази, додати свідків і підкріпити все це документами.Окремий «квест» — судовий збір. Для юросіб (ФОП) він становить 1,5% від ціни позову, але не менше прожиткового мінімуму — 3328 грн (2026 рік). Для фізосіб — 1% ціни позову, але не менше 1211,20 грн.Саме на цьому етапі багато хто сходить з дистанції. Не тому, що не має рації, а тому, що раптом з’ясовується: навіть доступ до першої інстанції потребує часу, грошей і нервів. Судовий збір, паперова тяганина й страх зробити помилку перетворюються на перший психологічний бар’єр, який система виставляє перед людиною ще до початку розгляду справи по суті.Є й ще одна цікава вимога: позивач має підтвердити, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. І саме тут відповідач може спробувати зробити «хід конем».Відомий приклад: абонент Київської обласної енергопостачальної компанії (КОЕК) подав на неї позов щодо, на його думку, некоректно нарахованої заборгованості. У відповідь КОЕК подала на нього заяву про стягнення боргу в режимі спрощеного провадження — без повідомлення сторін, але… в інший суд.У такий спосіб компанія намагалася непомітно для абонента стягнути спірний борг і не програти процес. Хто ж стоїть за КОЕК? Формально — маловідома широкому загалу пенсіонерка та депутатка Розівської селищної ради Костенко Неля Іванівна, яка водночас посідає 35-те місце в рейтингу українських бізнесменів із доходом майже 20 млрд грн.Через ТОВ «Енергопоставка» вона володіє КОЕК та ще низкою енергопостачальних компаній у різних регіонах України, а «вишенькою на торті» є ТОВ «Казино Прем’єр Палац».Тут варто зробити короткий, але важливий відступ, чому цей кейс не випадковий. Із запровадженням Третього енергопакету ЄС Україна зобов’язалася розділити виробництво, транспортування, розподіл та постачання електроенергії. Верховна Рада ухвалила відповідний закон, але на практиці «нові» енергопостачальні компанії виявилися старими відділами обліку та платежів колишніх обленерго, які просто змінили вивіску.Фактична монополія нікуди не зникла — вона лише стала менш помітною. І саме такі гравці масово використовують суд як інструмент економічного тиску.Отже окремий, навіть виключний випадок із судовим спором пересічного абонента з монополістом вкрай показовий — він висвітлює методи, якими «володар електрики» тримає у економічній узді ледь не половину населення країни.Тож перш ніж сідати писати позов, варто поцікавитися, з ким саме ви маєте справу. Бо, як кажуть мудрі люди (це не про нас), виграти суд у Ахметова в Україні — неможливо.Другий етап. Апеляція: надія після поразкиЯкщо позивач «успішно» програв суд першої інстанції, це ще не кінець. Є друга інстанція — апеляційна. У столиці це Київський апеляційний суд.Але саме тут шлях різко ускладнюється. Підготувати апеляційну скаргу значно складніше: потрібно чітко вказати, які норми матеріального чи процесуального права порушив суд першої інстанції. Без фахового юриста це майже неможливо.Держава пропонує безоплатну правову допомогу, але для цього треба бути достатньо… бідним. Якщо ваш дохід нижчий за середню пенсію — шанс є. Якщо маєте «нормальну» зарплату чи пенсію — шукайте допомогу деінде.І тут на сцену виходить приватний юридичний бізнес. Після програшу в районному суді позивачу раптово починають телефонувати юридичні та адвокатські компанії з пропозицією «безкоштовної консультації». Це означає лише одне: ви потрапили в «матрицю програвших» — ваш номер «злили» з районного суду… кому треба.Типова картина: досвідчений юрист і молодий помічник пропонують підготувати апеляційну скаргу за ціну, що визначається, здається, вашим зовнішнім виглядом (взуттям та одягом). Більшість таких скарг — типові, шаблонні, і підставити ваше прізвище та назву суду в трафаретку можуть навіть бакалаври. Теоретично закон дозволяє стягнути витрати на професійну правничу допомогу з програвшої сторони після закінчення процесу, але якщо ви запропонуєте таке юридичній компанії, вони подивляться на вас як на божевільного. Навряд чи знайдеться компанія, яка погодиться працювати «на результат».У цій точці особливо відчутною стає асиметрія сторін. З одного боку — людина, яка рахує кожну гривню і змушена зважувати, чи варто йти далі. З іншого — компанія або монополіст, для яких судові витрати є частиною операційних витрат, а програні справи — винятком, а не правилом. Формально сторони рівні. Фактично — їхні можливості несумірні.Компанії на кшталт КОЕК мають власні юридичні відділи (роботу яких, до речі, оплачують абоненти), але в судах вони користуються послугами професійних адвокатів. І тут починаються сюрпризи.Закон чітко передбачає: заява про компенсацію витрат на правничу допомогу, в цьому разі адвокатки, має бути подана до прийняття постанови у справі (частина восьма статті 141 ЦПК України). Те саме підтверджено у висновках Верховного суду. Але тут адвокатка КОЕК Олена Андрієвська з м. Вишневе, яка представляла КОЕК, «прокинулася» вже після ухвалення рішення й попросила стягнути з програвшої сторони 50 тис. грн. І Київський апеляційний суд, замість відмови, виніс «додаткове рішення» — стягнути 10 тис. грн.Чому Київський апеляційний суд і адвокатка О.Андрієвська, що має ступінь кандидата юридичних наук від Національної академії наук України, вдали, що не читали ані закону, ані правових позицій Верховного суду?Третій етап. Верховний суд: кого пускають в калачний рядЗдавалося б, саме тут ситуацію має виправити Верховний суд. Касаційна скарга в цій справі була елементарною: достатньо було процитувати позиції самого ж Верховного суду.Але тут з’ясовується головне. Є цілий перелік справ, які не підлягають касаційному оскарженню. Зокрема малозначні справи та справи з ціною позову, що не перевищує 250 прожиткових мінімумів. У 2026 році це понад 800 тис. грн. Скільки пересічних українців мають судові спори на такі суми? Отож…Саме тому апеляційний суд та кандидатка юридичних наук могли дозволити собі «вольності»: вони знали, що до Верховного суду ця справа просто не дійде. Це фактично нівелює і Верховний суд, і всю систему правосуддя України, зводить їх нанівець…Таку норму запровадили у 2020 році. До цього в ЦПК України ніяких «250 прожиткових мінімумів» не існувало. Формально межа «малозначності» визначена законом, а фактично ж Верховний суд перетворився на суд лише для багатих. Дуже багатих людей. Держава фактично розділила громадян на дві категорії: тих, кому дорога в калачний ряд відкрита, і тих, у кого, перепрошую, «рило свиняче».Post scriptumСправедливості заради варто визнати: законодавець, запроваджуючи цей поріг, керувався прагматичною логікою. Верховний суд роками був перевантажений тисячами касацій у типових і дрібних справах. Хоча з його бюджетом та зарплатами він міг би себе забезпечити кваліфікованим штатом помічників.Проблема, однак, у тому, що економічний критерій «малозначності» виявився надто грубим інструментом. Він дозволив «розвантажити» Верховний суд, але водночас фактично позбавив більшість громадян доступу до правосуддя — можливості виправити судову помилку на фінальному етапі. У результаті інституційна зручність була поставлена вище за відчуття справедливості.Ми пройшли цей маршрут — типовий для багатьох громадян — від районного суду до Верховного. І з’ясували, що проблема не лише в окремих суддях чи адвокатах. Проблема — в конструкції системи, яка формально гарантує доступ до правосуддя, але фактично відсікає більшість громадян від «суду останньої надії».У підсумку йдеться навіть не про конкретні суми, статті закону чи окремі рішення. Йдеться про довіру до Суду як інституції. Коли людина переконується, що правильний шлях не веде до результату, вона починає сприймати суд не як спосіб захисту своїх прав, а як ще одну перешкоду нормальному людському життю.Питання вже не в тому, чи потрібен українцям Верховний суд.Питання в тому, для кого він насправді працює?Автор: Олександр Сергієнко, директор аналітико-дослідницького центру “Інститут міста”.