Розмова, дрони і зв’язки: що обговорюють навколо оборонного скандалу

У публічному просторі обговорюють допис експрокурора САП Станіслава Броневицького, у якому він оприлюднив нібито записану НАБУ розмову між Умєровим і Міндічем. У ній ідеться про щомісячну «зарплатню» в розмірі 20 тисяч, імовірно доларів, для «антикорупційної» активістки Марії Берлінської.

Як зазначає Володимир Бойко, Берлінська є подругою Дар’ї Каленюк, виконавчої директорки «Центру протидії корупції». За його словами, у 2022–2023 роках Берлінська разом із Каленюк відвідувала Ореста Рудого — чоловіка Каленюк і засновника «Центру протидії корупції» — у той час, коли Каленюк переховувала Рудого за кордоном від мобілізації.

Новим власником інтернет-видання «Бабель» став Олексій Бабенко, на якого записана компанія з виробництва дронів «Вирій Індастрі». Бабенко, як стверджується, входить до найближчого оточення Берлінської, а його компанія є монополістом у виготовленні FPV-дронів на оптоволокні та отримує від МОУ замовлення на мільярди гривень.

За словами Коберник, вона продала Бабенку за 1 млн доларів 75% ТОВ «Бабель», статутний капітал якого становить 200 тис. грн. Того ж дня, коли Бабенко за 1 млн доларів придбав те, що, як зазначено, коштує 150 тис. грн, він також купив Porsche Macan.

У матеріалі також стверджується, що 27-річний Олексій Бабенко не є ані геніальним конструктором, ані видатним бізнесменом. Його називають ексцентричним танцюристом, який насправді займається організацією фаєр-шоу і є підставним власником «Вирій Індастрі».

Оскільки саме Берлінська, як зазначено, привела Бабенка в бізнес із дронами та рекомендувала його як підставну особу, автори цих тверджень роблять висновки про те, кому насправді може належати ТОВ «Вирій Індастрі» і хто забезпечує цій компанії мільярдні замовлення від Міноборони.

Кар’єрний ліфт від ЦПК і НАБУ: як брат Олени Щербан карколомно став топпосадовцем “Укрзалізниці”

За останні роки в Україні сформувався окремий кадровий феномен: вихідці з НАБУ масово переходять на керівні посади в інших органах державної влади чи державних компаніях. Павлущик, Клименко, Цивінський, Риковцев, Бровко, Лікунов – це далеко не повний перелік колишніх співробітників НАБУ, які після роботи в Бюро обійняли топпосади в антикорупційних органах, правоохоронних структурах або стратегічних держкомпаніях, зокрема в логістичному секторі. Окреме місце в цьому ряду посідає Тарас Лікунов – колишній прокурор, згодом детектив НАБУ, а нині заступник директора з корпоративної безпеки АТ «Укрзалізниця». За збігом обставин він також має тісний родинний зв’язок з однією з керівниць Центру протидії корупції (ЦПК) Оленою Щербан, організації, яка системно співпрацює з НАБУ. Тарас Лікунов народився у невеликому селищі Колки Волинської області. Разом зі своєю сестрою, Оленою Щербан, він зробив стрімку кар’єру вже у столиці. У 2015 році Лікунов став одним із 70 переможців першого конкурсу на посади детективів НАБУ, перейшовши туди з прокуратури Луцька. Згодом він швидко обійняв посаду старшого детектива. Паралельно з цим її сестра Олена Щербан отримала свідоцтво адвоката у Волинській області. Вона подала декларацію вже як член правління Центру протидії корупції, а пізніше стала однією з керівниць організації. Під час роботи в НАБУ Тарас Лікунов, зокрема, займався кримінальними провадженнями, пов’язаними з діяльністю АТ «Укрзалізниця». Після одного з таких розслідувань він обійняв посаду заступника директора з корпоративної безпеки «Укрзалізниці». Перед призначенням Лікунов заздалегідь “розчистив” її під себе – сприяв кримінальному переслідуванню чинного посадовця компанії та організації підозри, після чого посада стала вакантною. Призначили Лікунова всупереч статті 26 Закону України «Про запобігання корупції», яка забороняє посадовцям, уповноваженим на виконання функцій держави, протягом року після звільнення укладати трудові договори з юридичними особами, щодо яких вони здійснювали контроль, нагляд або приймали рішення. У ЦПК заявили, що їм “не зрозуміло, яким чином з цим пов’язаний брат Олени Щербан”. Загалом історія Тараса Лікунова і Олени Щербан виглядає не просто як окремий кар’єрний успіх, а як ілюстрація того, як в Україні може працювати неформальний “антикорупційний ліфт” – із вибірковим контролем, вибірковою принциповістю і дуже гнучким трактуванням конфлікту інтересів.