Кадровий конкурс на посаду очільника компанії передбачає пошук фахівця з бездоганною професійною історією та навичками управління масштабними стратегічними структурами. Чи відповідає цим високим вимогам Павло Павлишин? Нагадаємо, він обіймає посаду першого заступника міського голови Вараша, раніше тривалий час керував Рівненською АЕС як генеральний директор, а також виконував обов’язки керівника «Енергоатому». У червні 2022 року його перевели з керівної посади на РАЕС до структури «Атомремонтсервісу». Тоді керівництво пояснювало такий крок необхідністю гарантувати неупереджене розслідування кримінальної справи, фігурантом якої став його син Євген. Згодом Павло Павлишин намагався оскаржити цей перехід через судові інстанції, проте його позов залишили без розгляду. Крім того, з’ясувалося, що під час керівництва станцією він працевлаштував свого молодшого сина Антона до реакторного цеху. За інформацією медіа, це було зроблено заради отримання броні від мобілізації. Окремою проблемою поставало питання допуску Павлишина до ядерних установок: профільний регулятор свого часу анулював дію відповідної ліцензії через регулярні порушення її норм. Восени 2023 року Міністерство освіти і науки позбавило посадовця наукового ступеня кандидата технічних наук через виявлення плагіату в його роботі, хоча він і намагався оскаржити це рішення в суді. Згодом Павло Павлишин розпочав роботу в органах місцевого самоврядування, ставши першим заступником мера Вараша. На цій позиції його прізвище знову опинилося в центрі скандалів: місцеві активісти висували звинувачення щодо ймовірних махінацій із тендерами та бюджетними коштами через пов’язані компанії та ФОПІв. Серед таких фігурувало підприємство «Варашрембуд», а сферами впливу називали медицину, комунальне господарство та благоустрій. Тим часом Євген Павлишин, син колишнього очільника Рівненської АЕС і чинного першого віцемера, навіть після розгляду в апеляції отримав два роки умовного покарання за напад на пенсіонерку та її доньку. Після інциденту з нетверезим Павлишиним жінка зазнала тяжких травм, струсу мозку та згодом померла в медзакладі. Експертиза дійшла висновку про відсутність прямого зв’язку між смертю та побиттям, через що Павлишина судили за хуліганськими статтями, а не за вбивство. Кілька років тому об’єднання Young Business Club наводило цитату Євгена Павлишина про те, що кожен, хто всього досяг, шукає рівного за силою суперника. Проте рівною за силою 64-річна Тамара Володимирівна не виявилася: після зіткнення з «підприємцем» вона опинилася в лікарні та померла за кілька днів. Події розгорталися влітку 2022 року на території приватної бази відпочинку «Холодок» у Вараському районі. Біля входу в переобладнаний кунг жінка помітила нетверезого Павлишина, який, згідно з матеріалами справи, справляв природні потреби біля входу, і зробила йому зауваження. Коли потерпіла підійшла до порога житла, Євген Павлишин завдав їй удару кулаком у голову, від чого вона втратила рівновагу та впала всередину приміщення. Надалі він увійшовсередину та продовжив бити лежачу жінку ногами. Дочка Наталія намагалася захистити матір, але нападник вдарив і її кулаком в обличчя, після чого вона теж впала. З численними забоями, переломами ребер та струсом мозку Тамару Володимирівну госпіталізували до Вараської багатопрофільної лікарні, де вона померла за кілька днів. Батько засудженого публічно заявляв про наклеп і брехню, однак сам підсудний у залі суду визнав свою провину й отримав умовний термін, зобов’язавшись періодично відмічатися та інформувати про пересування. Судово-медична експертиза встановила, що потерпіла нібито впала самостійно вже в лікарні, отримавши додаткову травму голови, яка й стала причиною смерті, не пов’язаною безпосередньо з початковим побиттям. Володимирецький районний суд у 2025 році визнав молодшого Павлишина винним за ч. 1 ст. 296 ККУ, призначивши рік обмеження волі, але звільнив від нього через закінчення строків давності. Цим же рішенням його засудили за ч. 1 ст. 122 КК України до двох років позбавлення волі із заміною на випробувальний термін тривалістю два роки за ст. 75 КК України. Цивільні позови від потерпілих були задоволені частково: суд стягнув із засудженого по 50 тисяч гривень моральної компенсації на користь кожної з них. Апеляційна інстанція залишила без змін вирок у частині кваліфікації та покарання, однак скасувала рішення щодо відшкодування моральної шкоди, направивши цю частину на новий розгляд до першої інстанції в рамках цивільного судочинства.