Жінка є користувачем кімнати у гуртожитку, де зареєстрований її син. Проте, він не проживає у кімнаті, оскільки переїхав на постійне проживання до Російської Федерації та на даний час там проживає, що заважає їй оформити субсидію та скористатись правом приватизації житлового приміщення у гуртожитку. Про це йдеться у рішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області, опублікованому 5 лютого 2026 року, повідомляє Інформатор.

У березні 2025 року жінка звернулася до суду з вищевказаним позовом, вимоги якого обґрунтовує тим, що вона є користувачем кімнати. За вказаною адресою зареєстрований її син. Проте, останній не проживає у кімнаті, оскільки переїхав на постійне проживання до Російської Федерації і на даний час там проживає. З сином вона не спілкується і він за зареєстрованою в Україні адресою не з’являється. Її син відсутній без поважних причин за зареєстрованим місцем його проживання близько восьми років, а тому втратив право користування житлом. Факт його реєстрації порушує її права оформити субсидію, скористатись правом приватизації житлового приміщення у гуртожитку, а також вона змушена сплачувати комунальні послуги за особу, яка тривалий час не проживає.

Яким було рішення суду? Суд відмовив жінці у задоволенні позову. Вона не довела належними та допустимими доказами факт непроживання свого сина у спірній квартирі без поважних причин. “Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин, не доведено і обставин, що відповідач втратив інтерес до спірного житло. До суду не надані свідчення сусідів, пояснення інших свідків щодо його відсутності та відсутності його речей в зазначеному житловому приміщенні та строку її відсутності. Сам факт не проживання відповідача у спірній квартирі більш встановленого законом строку не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ст. 405 ЦК України підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не проживання в житловому приміщенні саме без поважних причин. З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, що є правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог”, – наголосив суд.