Співробітники Служби безпеки України виявили схему, за якою колишній народний депутат Андрій Деркач привласнив заповідні землі в Києві, вартість яких перевищує 595 мільйонів гривень. Про це повідомили в пресслужбі СБУ. Один з учасників цієї схеми вже затриманий. За інформацією СБУ, Деркач, який підозрюється у державній зраді та наразі перебуває в Росії, під час своєї депутатської діяльності до 2019 року привласнив 41,5 гектарів заповідної землі в Києві, що складає майже половину від загальної площі цієї природоохоронної зони. Для реалізації своєї схеми він залучив спільників, які займали посади керівника Обухівського райвідділу Держкомзему та голови Обухівської райдержадміністрації. Щоб заволодіти землею заповідного фонду, учасники підробили документацію та внесли неправдиві дані до Державного земельного кадастру України. Після цього вони намагалися легалізувати землю, провівши численні поділи, обʼєднання та перепродажі, оформлюючи ділянки на родичів і знайомих Деркача та його спільників. На основі зібраних доказів слідчі СБУ висунули підозри всім трьом фігурантам за двома статтями Кримінального кодексу України: ч. 5 ст. 191 ККУ – привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою, та ч. 3 ст. 209 ККУ – легалізація майна, отриманого злочинним шляхом. Один з організаторів схеми, колишній голова Обухівської РДА Київської області, вже затриманий і йому загрожує до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна. Оскільки Деркач та його спільник, колишній керівник Обухівського райвідділу Держкомзему Київської області, переховуються за межами України, їм повідомлено про підозру заочно.
Архіви позначок: Держзрада
Вирок ексрозвіднику Едуарду Шевченку: 15 років за державну зраду
Заводський районний суд Миколаєва визнав винним ексрозвідника Едуарда Шевченка у державній зраді під час воєнного стану, а також у незаконному поводженні зі зброєю. Суддівська колегія працювала над вироком близько місяця, а резолютивну частину оголосили 1 квітня. За інформацією обвинувачення, Шевченко, який є ветераном АТО, капітаном 1-го рангу та колишнім командиром 73-го морського центру ССО, був завербований російськими спецслужбами ще у 2018 році. Слідство стверджує, що під час служби у ВМС він передавав інформацію, зокрема про прибуття іноземного військового корабля до Одеського порту та заходи безпеки. Додатково, у 2022–2023 роках, він нібито спілкувався з представником Генштабу РФ, передаючи дані про обстріли, а також намагався залучити до співпраці міського голову Очакова Сергія Бичкова. Шевченка також звинувачували в незаконному зберіганні зброї. Едуард Шевченко не визнав своєї провини, стверджуючи, що не передавав розвіддані, а контакти з росіянами вважав провокацією. Він також заперечував спроби вербування мера Очакова. Суд частково виправдав Шевченка у справі передачі даних про британський корабель, але визнав його винним у державній зраді в умовах воєнного стану та незаконному поводженні зі зброєю. Відповідно до вироку, йому призначено 15 років ув’язнення з конфіскацією майна, і цей вирок може бути оскаржений протягом місяця. Після засідання Шевченко заявив, що не змінює своєї позиції і вважає себе невинним. Він також знову відмовився від обміну, зазначивши, що “не хоче обмінювати одну в’язницю на іншу”. “Навіщо мені йти на обмін до тих, кого я не вважаю своїми? Два роки воювати з ними і піти на обмін? Обміняти цю тюрму на іншу?” — сказав Едуард Шевченко.
Колишній рятувальник з України став символом російської пропаганди в Криму
Протягом десяти років колишній український рятувальник розвивав свою кар’єру в окупаційному «МНС» і став відомим обличчям російської пропаганди на півострові. До лютого 2014 року він очолював один з секторів кримського управління ДСНС України. Однак після початку анексії він не повернувся на материкову частину, а прийняв пропозицію зайняти посаду заступника начальника відділу в незаконно створеній структурі окупантів. У 2016 році тернополянин отримав підвищення, ставши керівником «відділу дізнання». Слідчі ДБР з’ясували, що, перебуваючи на цих посадах, він активно підтримував ворога та виступав на пропагандистських платформах, зокрема на каналах «Крым 24» та «Радио Крым». Наразі колишньому офіцеру загрожує до 15 років позбавлення волі. Розслідування цієї справи проводить львівське управління ДБР під наглядом Тернопільської прокуратури.
Трагедія довіри: як родинні зв’язки призвели до ракетного удару по Запоріжжю
Коротке повідомлення в Telegram, в якому 19-річна студентка медуніверситету Наталія планувала прогулянку на автовокзалі, стало початком однієї з найжахливіших трагедій у Запоріжжі. Через кілька годин після її повідомлення російська ракета влучила в житловий будинок на Соборному, 44, забравши життя п’яти людей. Наталія не була професійною шпигункою — вона просто намагалася допомогти своїй родині. Її кураторкою стала власна хрещена, бізнесвумен із окупованої Кам’янки-Дніпровської Тетяна Рюбен, яка обміняла життя запоріжців на успіх свого бізнесу в окупації. Слідство виявило цинічне листування, яке містило прохання знищити будівлю СБУ «акуратно і красиво» та звіти про кількість військових після обстрілів. Поки Наталія, відома в справі як «ОСОБА_9», звикає до 15-річного терміну у в’язниці, її хрещена продовжує піаритися в ролі окупаційної «депутатки», фотографуючись біля новорічних ялинок. Це історія, яку розповіло видання ЗЦР, про те, як довіра може стати інструментом терору, а «родинні прохання» — актами державної зради.
Історія починається не в Запоріжжі, а в маленькому містечку Кам’янка-Дніпровська, що неподалік від Енергодару, яке нині тимчасово окуповане. Центром подій стало провінційне кафе «Роксолана», яким володіла Тетяна Рюбен. Ця жінка, яка до війни була звичайною підприємницею, мала стабільний бізнес, включаючи продуктовий магазин «Фіалка». Під час окупації Тетяна не лише зберегла свій бізнес, а й розширила його, відкривши новий продуктовий магазин у захопленому супермаркеті «АТБ» та організувавши колон підприємців у Крим під прикриттям російських військових.
Місцеві жителі стверджують, що бізнес Рюбен під час окупації приносить їй ще більше прибутку, ніж до війни. Однак її діяльність не обмежується лише бізнесом. Рюбен вирішує допомагати російським військовим в обстрілах Запоріжжя, використовуючи свою похресницю, 19-річну студентку Наталію, яка до війни працювала в її кафе. Між ними існували довірливі, майже родинні стосунки, які, на жаль, закінчаться 15 роками за ґратами для дівчини та загибеллю людей у Запоріжжі.
У вересні 2023 року Наталія отримує перші завдання від своєї хрещеної через Telegram. Вона фотографує адміністративну будівлю СБУ та прилеглу територію. Зйомка відбувається вдень, і Наталія навіть не усвідомлює, що саме знімає. Далі матеріали передаються через посередницю — Рюбен, а від неї — до російських військових. Так почалася історія дівчини-навідниці, яка, як стверджувала на суді, просто допомагала хрещеній без злих намірів і безкоштовно.
Згодом завдання ускладнюються: Наталія отримує вказівки на систематичний моніторинг. Слідство виявило шість епізодів, включаючи зйомку будівлі СБУ, блокпостів та моніторинг промзони. Їй надсилають координати для перевірки активності біля об’єктів, що, за підозрами окупантів, виробляють безпілотники.
У жовтні з’являється нова ціль — територіальний центр комплектування (ТЦК). Наталія фотографує будівлю, описує кількість людей та їхню поведінку. Вона пересилає відео через Telegram, надаючи деталі, які можуть бути важливими для військових. Це вже відвертий збір розвідувальної інформації.
17 жовтня 2023 року дівчина отримує нове завдання: зранку бути на проспекті Соборному і просто спостерігати. Їй навіть надсилають координати, які використовуються для наведення зброї. Вночі, 18 жовтня, російські війська завдають ракетного удару по Запоріжжю, в результаті якого загинуло п’ятеро людей.
Після обстрілу Наталія отримує нове завдання — оцінити наслідки: що пошкоджено, де перекрито дороги, скільки військових і поліції на місці. Вона надсилає звіти, на що отримує від хрещеної повідомлення про оплату за результати її опису.
У листопаді Наталії наказують пройтися вздовж траси, зупинитися в конкретних точках і просто спостерігати. Вона повідомляє, що бачить велику кількість військових і техніки. Ще один напрямок — перевірка промислових об’єктів та складських приміщень після обстрілів. Наталія фіксує території на фото і відео, намагаючись отримати інформацію про влучання.
Студентку затримали на початку 2024 року. У суді вона визнала провину, хоча запевняла, що знімала об’єкти безкоштовно. Вирок — 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за державну зраду. Вона вже майже два роки за гратами. Місяць тому подала апеляцію, але суд залишив вирок у силі. А її хрещена Тетяна Рюбен продовжує жити на тимчасово окупованій території, вести бізнес і навіть піаритися як депутат. Здається, Рюбен зовсім не переймається долею власної похресниці, яку сама ж «завербувала» і фактично зламала їй життя.
Тіньові схеми в Конституційному Суді: вплив братів Шевчуків
Обвинувачення у державній зраді, висунуте Денису Шевчуку (Рулаву Одду), привертає увагу до періоду, коли його брат Станіслав Шевчук очолював Конституційний Суд. Згідно зі слідством, дії Одда на користь Росії відстежуються з 2008 року, активізуючись під час подій 2013–2014 років і знову у 2025-му. Проте важливо розглянути, що відбувалося всередині КСУ, коли брат здобув контроль над судом. Призначення Шевчука у 2018 році відбулося не лише через формальні канали. Відомості з суду свідчать, що частина голосів була отримана завдяки закулісним домовленостям, в яких брав участь сам Одд, використовуючи бізнес-зв’язки та особисті бесіди з суддями. Перед голосуванням в КСУ вже ходили чутки, що рішення було попередньо узгоджено. Після цього в суді виникла альтернативна система управління. Введено кадри з оточення ексчиновників часів Януковича, включаючи корупціонерів. Позаштатні консультанти отримали доступ до документів, зокрема до чернеток постанов, втручаючись у справи відділів і видаючи прямі розпорядження. Спроба підпорядкувати фінансовий відділ призвела до звільнення його керівників. Одночасно відзначалися маніпуляції зі справами. Деякі процеси штучно затримувалися, зокрема щодо президентських повноважень в енергосекторі. В одному випадку голова суду з-за кордону телефонує доповідачу-судді і вимагає не ставити справу в порядок денний. Пізніше колеги відзначають сліди особистої вигоди. Ззовні це маскувалося під образ «реформатора» і «незалежного судді». Насправді ж відбувалися таємні зустрічі з верхівкою влади поза офіційним протоколом, об’їзд стандартних шляхів в’їзду і службовий транспорт. Показова «дистанція» від політиків була лише PR-ходом. Окремо стоять кадрові маневри. Зусилля протягнути на важливі посади своїх без конкурсів, включаючи новачків без досвіду, але з близькими зв’язками і бізнесом. Де вимагалося схвалення суддів, такі призначення блокувалися, але в інших випадках мережа впливу будувалася через неофіційні важелі. Таким чином, мозаїка складається в чіткий ланцюг. Людина, якій зараз інкримінують державну зраду і яка відкрито симпатизує Росії, в цей період активно діяла в орбіті КСУ і впливала на рішення, що визначають правову основу держави. КСУ — це не просто орган. Це вузол, через який проходять всі конституційні поправки, включаючи територіальні питання, повноваження влади і устроєм країни. Захоплення такого рівня — це не просто вплив, а можливість переформатувати правила гри. З погляду на події без рожевих окулярів, це не історія минулого. Це про те, як подібні схеми проникають у систему, вкорінюються і функціонують, навіть коли їхні герої вже під прицілом слідства.
У Ніжині засудили зрадницю, яка готувала онлайн-трансляцію для ворога
Ніжинський міськрайонний суд виніс вирок місцевій жительці Анні Погрібній, яка за гроші працювала на російські спецслужби. Жінку визнано винною у державній зраді та засуджено до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.Відповідне рішення за матеріалами справи № 740/3226/25 суд ухвалив 17 лютого 2026 року.Вербування через Telegram та знімання об’єктів ЗСУЯк встановило слідство, безробітна жінка, маючи диплом психолога та працюючи раніше в кол-центрі, шукала підробіток в інтернеті. У березні 2025 року через месенджер «Telegram» вона вийшла на зв’язок із представником російських спецслужб (який ховався за нікнеймом). Куратор запропонував їй гроші за виконання специфічних завдань.Першим завданням стала розвідка позицій Повітряних Сил ЗСУ. 13 та 21 березня 2025 року Анна Погрібна їздила в район одного із сіл Ніжинського району, де здійснювала приховану відеофіксацію військової частини. Для цього куратор наказав їй встановити спеціальний додаток «Timemark», який накладав на відео точні географічні координати та час. За виконану роботу жінка отримувала оплату на криптогаманець.Онлайн-трансляція руху військових ешелонівУ квітні 2025 року куратор поставив нове, більш складне завдання: організувати цілодобове відеоспостереження за залізничними коліями, якими могла рухатися військова техніка. За надіслані росіянами кошти Погрібна придбала новий смартфон («Poco C65») та потужний павербанк.На телефон вона встановила програми «IP Webcam» та «AirDroid», які дозволяли російським спецслужбам віддалено підключатися до камери та вести пряму трансляцію. 12 квітня зрадниця прибула до села Ніжинське. Вона сховала увімкнений телефон з павербанком у картонну коробку з вирізаним для камери отвором і замаскувала її в кущах біля залізничного полотна.Викриття завдяки пильному місцевому жителюПлан ворога зірвав місцевий селянин, який працював на своєму городі неподалік колій. Він помітив незнайому дівчину, яка підозріло «копирсалася» в листі біля посадки з коробкою з-під взуття в руках. Невдовзі чоловік побачив у тому ж районі співробітників СБУ та розповів їм про підозрілу особу. Правоохоронці оперативно затримали Анну Погрібну того ж дня.Позиція обвинуваченої та рішення судуНа суді обвинувачена свою провину в державній зраді не визнала. Вона переконувала суддів, що не розуміла, з ким спілкується, і вважала свого куратора звичайним «роботодавцем», адже той писав українською мовою. Свої дії вона виправдовувала скрутним матеріальним становищем та запевняла, що думала, ніби фотографує сільськогосподарські угіддя або виконує роботу для Укрзалізниці.Проте суддівська колегія розцінила ці заяви як спробу уникнути відповідальності. Спрямованість дій, закупівля техніки, використання шпигунського програмного забезпечення та маскування камери прямо вказували на її усвідомлену роботу на ворога.За ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (Державна зрада в умовах воєнного стану) Анну Погрібну засуджено до 15 років за ґратами. Усе її майно буде конфісковано на користь держави, а вилучені під час затримання мобільні телефони та павербанк також перейдуть у дохід держави.
15 років ув’язнення за спробу теракту у Львові: суд виніс вирок зраднику, який готував вибух біля вокзалу
Залізничний районний суд м. Львова виніс вирок уродженцю Київської області Дмитру Никоненку, засудивши його до тривалого ув’язнення. Чоловіка визнали винним у державній зраді через підготовку вибуху поблизу залізничного вокзалу за завданням російських спецслужб.Про це стало відомо з рішення суду від 6 лютого 2026 року (справа № 462/5603/25).
Вербування та завданняЯк з’ясувалося в ході судового розгляду, у грудні 2024 року Дмитро Никоненко через месенджер Telegram отримав пропозицію від представника РФ за грошову винагороду займатися підривною діяльністю проти України. Маючи прямий умисел і корисливі мотиви, він погодився на співпрацю.
28 лютого 2025 року Никоненко приїхав із Києва до Львова. За вказівками куратора він забрав із заздалегідь підготовленого сховку між гаражами на вулиці Скорини рюкзак із саморобним вибуховим пристроєм (СВП).
Спроба терактуПершочерговою метою зрадника була будівля Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (вул. Клепарівська, 20). Однак, оглянувши територію вранці 1 березня, Никоненко не зміг знайти «нагідного місця» для закладення вибухівки через велику кількість людей.Тоді він змінив план і залишив рюкзак із вибухівкою на паркувальному майданчику біля Головного залізничного вокзалу (вул. Чернівецька). Після цього він намагався втекти зі Львова потягом до Києва, але був затриманий співробітниками СБУ прямо на пероні.
Деталі пристроюЕкспертиза показала, що в рюкзаку був радіокерований саморобний вибуховий пристрій, виготовлений на основі вогнегасника, начиненого двома кілограмами вибухової суміші (алюмінієва пудра та аміачна селітра), детонатора з триперекису ацетону та мобільного телефону для дистанційного підриву. У разі спрацювання пристрою вибух мав би бризантну, фугасну та осколкову дію, що становило б загрозу для життя багатьох людей.
Позиція обвинуваченого та вирокПід час судового засідання Никоненко частково визнав свою провину. Він підтвердив, що співпрацював із РФ заради грошей (отримав близько 400 USDT на криптогаманець), але запевняв, що «не мав наміру завдавати шкоди людям» і тому нібито спеціально не під’єднував дроти детонатора. Проте матеріали негласних слідчих дій (НСРД) та висновки експертів спростували ці заяви.
Колегія суддів Залізничного районного суду м. Львова у складі суддів Ліуша, Геца та Рудакова визнала Никоненка винним за ч. 2 ст. 111 КК України (державна зрада в умовах воєнного стану).Суд призначив покарання:- 15 років позбавлення волі за державну зраду.- Шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за попереднім вироком (за зберігання наркотиків), остаточний термін склав 15 років і 1 місяць ув’язнення.- Конфіскація всього майна, що належить засудженому.
Нестор Шуфрич не може сплатити заставу: фінансові санкції блокують платежі
Народний депутат Нестор Шуфрич, якого судять за державну зраду, не може звільнитися з-під варти під заставу. Про це повідомляє «Судовий репортер». Київський апеляційний суд більше місяця тому визначив нардепу альтернативний запобіжний захід до тримання під вартою — 33 млн 280 тис. гривень застави. Але ці кошти неможливо внести. Особисті активи політика заблоковані. Його рідні і адвокати намагалися сплатити заставу, але фінмоніторинг блокує всі платежі за Шуфрича. Причиною є персональні економічні санкції, які до Шуфрича в 2025 році застосував президент Володимир Зеленський. 11 лютого в Шевченківському районному суді Києва мало відбутися чергове судове засідання. Захисники подали клопотання про зміну запобіжного заходу. Але суд не зміг розглядати справу, бо в засідання не прибув жоден із прокурорів (у суді обвинувачення у цій справі найчастіше представляють два прокурори — Назарій Рафальонт та Ігор Іванцов). Головуючий суддя Олексій Глянь сказав, що до Офісу генпрокурора буде направлено листа для зʼясування причин неявки прокурорів. Шуфрич утримується в ізоляторі СБУ більше двох років, але дослідження доказів у його справі досі не розпочали. Київський апеляційний суд вирішив, що альтернатива в вигляді застави сприятиме дружньому врегулюванню скарги Шуфрича до Європейського суду з прав людини щодо надмірної тривалості тримання під вартою. А саме, що це може попередити негативні наслідки задоволення ЄСПЛ скарги Шуфрича — підрив авторитету України на міжнародному рівні і виплату державою йому компенсації. Нагадаємо, що Шуфрича судять за державну зраду і фінансування дій із метою зміни меж території або державного кордону України. Він провину категорично не визнає. У першій частині обвинувачення йдеться про телеграм-переписку з колишнім заступником секретаря Ради нацбезпеки і оборони України Володимиром Сівковичем липні-вересні 2021 року. Шуфрич, нібито, погоджував із Сівковичем як представником ФСБ РФ свої критичні виступи в ЗМІ про владу України, а також робив за його вказівками певні депутатські запити. В другій частині обвинувачення мова про оплату послуг підприємства МВС РФ за охорону в 2016 році нерухомості батька Шуфрича в анексованому Криму.
Засуджений за держзраду суддя Купін вивіз до Росії коханку та всю родину
Колишній голова Балаклійського районного суду Харківської області Володимир Купін виїхав до Росії зі своєю співмешканкою-адвокаткою і батьками. Також туди переїхала його ексдружина з донькою. Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 13 січня, яким Купіна за держзраду заочно засуджено до 15 років позбавлення волі.
Купіна призначено суддею Балаклійського районного суду Харківської області указом президента України в 2012 році. У листопаді 2021-го зборами суддів його обрали головою цього суду. У березні 2022 року росіяни захопили місто Балаклія. А в червні суддя Купін, за версією обвинувачення, пішов на співпрацю з окупантами. Він зайняв посаду в окупаційній адміністрації Харківської області — «заступника начальника управління – начальника відділу юридичного супроводу». У будівлі адміністрації Купін приймав громадян і надавав їм юридичні консультації за російським законодавством.
У приміщенні Куп’янського міськрайонного суду, яка використовувала окупаційна адміністрація, на службовому компʼютері виявлено електронні документи щодо призначення Купіна на посаду, про штатну чисельність «ВГА ХО», накази тощо. Знайшовся примірник трудового договору з окупаційною адміністрацією, підписаний Купіним.
У судовому засіданні показання дав місцевий адвокат, який проживав у Балаклії під час окупації. 14 липня 2022 року він поїхав до комендатури написати заяву про зникнення будівельних матеріалів. На зупинці біля входу свідок побачив чорний Део Ланос із позначкою «Z». З автомобіля вийшов суддя Купін і його співмешканка — адвокатка Альона Новікова.
Вони підійшли до свідка, спитали, що він тут робить, і запропонували йому працювати в окупаційну адміністрацію , бо Купін вже там працює, а Новікова його заступниця. Потім суддя зі співмешканкою зайшли до комендатури без черги і свідок почув розмову, що їх квартиру пограбували. Купін у різкій формі сказав, щоб тих, хто це зробив, розстріляли. Адже «вони не останні» і працюють у військовій адміністрації.
У 2022 році Купін, начебто, проходив конкурс на зайняття посади судді «ЛНР» в окупованому Луганську, але, очевидно, неуспішно. У вересні 2022 року під час звільнення Харківської області він виїхав до Росії. За оперативною інформацією, Купін та його цивільна дружина проживають у Бєлгороді, РФ. УМВД росії по Бєлгородській області видало Купіну паспорт громадянина РФ.
Батько і мати судді виїхали до РФ у той самий час. Його ексдружина Марина Купіна і дочка перебувають у місті Ростов-на-Дону РФ. Марина Купіна (дівоче прізвище Трофименко) у 2009-2014 роках була суддею Основʼянського (Червонозаводського) районного суду міста Харкова. Після закінчення в Купіної пʼятирічного строку повноважень Вища рада правосуддя відмовилася вносити її кандидатуру президенту для призначення на посаду судді безстроково. У січні-лютому 2014 року суддя Купіна прийняла два рішення про накладення адміністративних стягнень на учасників Революції гідності. Після зміни влади активістів від адмінвідальності звільнили, а до суддів, які приймали такі рішення, застосували люстраційні процедури. І суддя Купіна, заповнюючи декларацію доброчесності у 2016-му, зазначила, що подібних рішень взагалі не приймала.
Про співмешканку Купіна Альону Новікову відомо, що адвокатське свідоцтво їй видала в 2018 році Рада адвокатів Полтавської області. У реєстрі адвокатів вона зазначила, що працювала в адвокатському обʼєднанні «Справар». Головою цього обʼєднання є депутат Харківської облради Анатолій Русецький. Наразі на сайті обʼєднання Новікова вже не значиться як член команди.
У грудні 2025-го дисциплінарна палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області зупинила адвокатське свідоцтво Альони Новікової на чотири місяці— до 3 березня 2026 року.
Київський ІТ-шник отримав довічне ув’язнення за державну зраду
Дніпровський районний суд міста Києва виніс рішення у справі про державну зраду за умов воєнного стану. Обвинуваченого Антона Слатвінського засудили до довічного ув’язнення з конфіскацією всього майна. Відповідний вирок був ухвалений колегією суддів 27 січня 2026 року (№ 755/16202/25).
Суть справи
Суд встановив, що уродженець Києва, який працював у сфері ІТ-послуг (ФОП), восени 2024 року був завербований співробітником ФСБ РФ. Під псевдонімом у месенджері Telegram чоловік передавав ворогу точні координати українських оборонних сил у Києві.
Зокрема, зловмисник «зливав» противнику:
* Координати об’єктів ППО та ТЦК.
* Результати фото- та відеофіксації об’єктів.
* Звіти про наслідки ракетних і дронових ударів.
Мотиви та цинізм
Під час судового розгляду обвинувачений не визнав своєї провини. Він намагався переконати суддів, що пішов на співпрацю з ворогом через фінансові труднощі та бажання «просто заробити грошей», а передана інформація нібито була загальнодоступною.
Проте докази вказують на ідеологічні мотиви злочинця. У листуванні з куратором із ФСБ він надіслав фото футболки з прапором РФ із коментарем: «в найближчому майбутньому можна буде сміливо носити такі речі», а також писав, що «потрібно йти до кінця, до перемоги» (маючи на увазі перемогу агресора).
Суд також з’ясував, що зрадник намагався приховати сліди злочину, видаляючи переписки та блокуючи сім-карти, але експертам вдалося відновити інформацію.
Вирок
Колегія суддів визнала Антона Слатвінського винним у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 111 КК України (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану).
З огляду на тяжкість злочину та відсутність каяття, суд призначив йому найсуворіше покарання — довічне позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.