Архіви позначок: Військовополонені

Колишній військовополонений розкритикував Олю Полякову за слова про «концтабір»

Оприлюднено автором

Український захисник і колишній військовополонений Олександр Гуржов різко відреагував на висловлювання співачки Олі Полякової в інтерв’ю, де вона використала слово «концтабір» як метафору.

У своєму зверненні він закликав публічних людей уважніше ставитися до лексики та не маніпулювати темою реальних страждань українців у ворожому полоні.

Користувач Threads, який пройшов крізь пекло російського полону, опублікував емоційне й жорстке звернення до співачки. Він підкреслив, що люди, які ніколи не стикалися з реальним позбавленням волі, тортурами та системою знищення людини, не мають морального права вживати такі поняття заради «ефектних метафор».

«Не знецінюйте реальний жах»: колишній військовополонений різко відповів Олі Поляковій за слова про «концтабір».

Повернення тіл загиблих у полоні та свідчення про системні катування

Оприлюднено автором

Від початку повномасштабного вторгнення в Україну вдалося повернути тіла 375 громадян України, які перебували в російському полоні та загинули там. Про це 12 серпня під час пресконференції заявив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

Як повідомив Лубінець, окремий список верифікованих українських військовополонених і цивільних заручників, які загинули в російському полоні, наразі охоплює 375 осіб. Підтвердження їхнього статусу, зокрема, здійснювали через міжнародний механізм верифікації — Міжнародний комітет Червоного Хреста.

За словами омбудсмена, Росія вибудувала систему, у якій тортури, приниження та незаконні вироки стали інструментами війни. «Ми називаємо цю систему „московські конвенції“. Це не юридичний термін, це визначення російської практики поводження з українцями: за цими „конвенціями“ замість захисту — катування, замість надання медичної допомоги — страждання, замість правосуддя — судилища, замість повернення додому — роки неволі або смерть», — зазначив він.

Лубінець наголосив, що щодо українських військовополонених у Росії фактично застосовують усі методи катувань, викладені у Стамбульському протоколі. Він також повідомив, що задокументовано 695 форм катувань українських військовополонених і цивільних заручників, а також 860 випадків неналежних умов утримання. За його словами, 95% українських військовополонених у місцях ув’язнення зазнавали систематичних катувань.

Серед зафіксованих знущань — побиття, застосування електричного струму, сексуальне насильство, психологічне насильство, цькування собаками та імітація страт.

Крім того, Лубінець поінформував, що станом на травень 2026 року верифіковано щонайменше 2442 громадянина України, щодо яких у РФ здійснюється кримінальне переслідування. Із них 1717 особам уже винесено вироки.

Смерть Олега Котова після повернення з російського полону

Оприлюднено автором

Колишній український поліцейський Олег Котов помер після повернення додому з російського полону, де його незаконно утримували понад чотири роки. Як повідомляє Welt, під час ув’язнення росіяни приховали від нього діагноз — рак, і жодного лікування він не отримав.

Олега Котова російські військові затримали у квітні 2022 року у його будинку в селищі Козача Лопань на Харківщині. До початку повномасштабного вторгнення він працював у поліції, а на час окупації вже був пенсіонером.

Спершу його вивезли на допит. Після того як окупанти з’ясували, що його син служить у поліції Харкова, чоловіка почали катувати. За словами Котова, за час незаконного утримання він зазнав побиття, тортур електричним струмом, імітації страт, психологічного тиску та повної ізоляції.

Під час перебування в одному з місць утримання його стан здоров’я серйозно погіршився. Росіяни не повідомили йому про діагноз, однак він випадково почув розмову лікарів і зрозумів, що, ймовірно, має рак.

5 червня 2026 року Олега Котова повернули до України в межах одного з обмінів. Після обстеження українські лікарі виявили у нього рак із численними метастазами. Через відсутність будь-якого лікування під час полону врятувати чоловіка не вдалося — наприкінці липня він помер.

«Це зло має бути переможене», — наголошується в матеріалі.

У Харківській області в полон потрапили іноземці, які воювали у складі армії РФ

Оприлюднено автором

У мережі оприлюднили відео з військовими армії РФ, яких взяли в полон у Харківській області. На кадрах чоловіки повідомляють, що походять з Перу, Зімбабве та Бурунді.

У Центрі протидії дезінформації заявили, що вже ідентифікували понад 28 тисяч іноземців, яких завербували до російської армії. За даними ЦПД, у Кремлі таким способом намагаються компенсувати втрати на фронті.

Також зазначається, що іноземців нерідко приваблюють обіцянками легального працевлаштування, а потім забирають у них документи і без належної підготовки відправляють на передову.

Водночас у Зімбабве після підтвердження загибелі 18 своїх громадян активізували протидію вербувальникам. Наприкінці червня 2026 року місцеві правоохоронці затримали ще одного підозрюваного під час спроби вивезти найманців за кордон.

Повернення з полону: історія бійця з Тернопільщини Михайла Торченюка

Оприлюднено автором

Військовослужбовець із Тернопільщини Михайло Торченюк, який пробув у полоні понад три роки, повернувся додому й поділився пережитим. В ексклюзивному інтерв’ю Суспільному він розповів, як опинився в неволі, що допомагало зберігати надію та чим, за його словами, чеченський полон відрізнявся від російського.

Михайло Торченюк родом із села Великі Млинівці на Кременеччині. Зараз він живе з родиною у селі Травневе Збаразької громади. До повномасштабної війни працював у сільськогосподарському товаристві, а восени 2022 року став на захист України. Спершу ніс службу в роті охорони Збаразького територіального центру комплектування, а пізніше його направили на Донеччину до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Як розповів військовий Суспільному, він зареєструвався, став на облік, служив у Збаразькому ТЦК у роті охорони, після чого був відправлений на Донецький напрямок, у Бахмутський район. Службу проходив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Під час штурму, за його словами, восьмеро побратимів загинули на місці.

У березні 2023 року під час боїв Михайло дістав поранення голови й потрапив у полон. Він пригадує, що пам’ятає ті події нечітко: його кудись везли й вели. За словами захисника, він був на нульовій позиції, де восьмеро військових загинули на місці й їх звідти не вивезли. Ще двох із контузією намагалися евакуювати, однак факту їхньої смерті він не бачив і довести цього не може, хоча знає, що вони також загинули.

Після захоплення Михайла разом з іншими українськими військовими утримували в Чечні. Спочатку він перебував у відділку поліції в Грозному, а потім понад рік — у підвалі.

За словами військового, полонені мали можливість дивитися телевізор і стежити за новинами про обміни. Він сказав, що з одного боку вони розчаровувалися, бо обмінювали не їх, а з іншого — раділи за звільнених побратимів. Також у полоні їм говорили, що українська сторона не хоче їх забирати.

Окремо Михайло згадав ставлення чеченців до українських військовополонених. За його словами, чеченський полон відрізняється від російського. Він пояснив це тим, що в них теж була війна з Росією, а Грозний був повністю розбомблений. Як розповів захисник, чеченці негативно ставляться до росіян, а українцям певною мірою співчувають і поважають. Ті, хто охороняв полонених, приносили їм з дому продукти, консервацію та одяг.

Михайло зазначив, що витримати неволю допомагала взаємна підтримка побратимів. За його словами, вони підтримували одне одного й не дозволяли собі втрачати віру. Він також сказав, що вони були ще не в найгірших умовах. Напередодні він зустрів побратима з Шумська, який провів у полоні рік і вісім місяців на зоні. Там, за словами військового, людей били електрошокерами й знущалися. Їх же не допитували, не мучили, насилля щодо них не було. Михайло зізнався, що досі не може повірити, що вже вдома.

Додому Михайло Торченюк повернувся 24 квітня 2026 року під час обміну військовополоненими. Він каже, що до останнього не вірив, що справді їде в Україну. За його словами, їх вишикували, зачитали списки й повідомили, що вони їдуть додому. Остаточно вони повірили лише тоді, коли побачили білоруські номери.

Поки Михайло був у полоні, у нього народилася внучка Вероніка. Побачитися з нею він зміг уже після звільнення, під час реабілітації. Військовий розповів, що два тижні поруч із ним на реабілітації була дружина, яка дуже його підтримувала. Він також спілкувався з дітьми та внучкою й зазначив, що це краще за будь-які ліки.

Нині захисник проходить подальшу реабілітацію на Тернопільщині та поступово повертається до мирного життя.

Смерть Володимира Vakulenka-starshogo: Боль утраты и надежда на справедливость

Оприлюднено автором

Во вторник, 2 июня, скончался Владимир Vakulenkо-starshiy — отец украинского писателя, расстрелянного российскими оккупантами. Мужчина так и не смог оправиться после гибели сына. Тело художника обнаружили в одном из массовых захоронений уже после освобождения Изюма и близлежащих населенных пунктов. Об этом сообщила независимая режиссер и автор документальных лент Аманда Бейли.

По словам Аманды Бейли, смерть Vakulenka-starshogo не попадет в официальную статистику погибших, однако он остался бы жив, если бы не война. «Если бы Россия убила его сына, если бы горе не истощило его. Он так и не пришел в себя. Разве мог? Он был очень чувствительным человеком, чьи эмоции всегда — часто болезненно — были на виду», — поделилась документалистка.

Бейли также отметила, что съемочная группа немало времени провела с отцом писателя. Он любил удивлять нас английскими словами и фразами, которые помнил со школьных времен. Любил свой день рождения, домашние шутки, перцовую водку, своего лучшего друга Виктора, внуков Влада и Виталия, правнука Артема, а больше всего — своего погибшего сына Владимира. Он умер, так и не дождавшись справедливости за смерть сына, однако борьба за нее продолжится в его память, — написала режиссер.

Владимир Vakulenko-molodshiy был автором детских книг. Отец вспоминал, что 22 марта 2022 года к их подворотне зашли пятеро оккупантов, а на следующий день забрали обоих. Писателя раздела и начали проверять татуировки. Российских насторожили рунические символы, после чего его отвели в «особое отделение», где били и советовали «не расстраиваться».

Двух часов отца и сына отпустили домой. После этого случая Vakulenko-molodshiy закопал свой военный дневник под вишней во дворе и попросил отца: «Отдай, когда наши придут». 24 марта к дому снова подъехали оккупанты — бусом с символом «Z» и отъезжающими раздвижными дверями. Они схватили художника и повезли в сторону Изюма.

После этого о нем больше ничего не было известно. Российские несколько раз наведывались в дом Vakulenkов и искали вещи с украинской символикой и оружие. Тело писателя обнаружили в Изумском лесу. В книге регистрации изюмской ритуальной службы он значится под номером 319. Там также указана дата рождения и захоронения, дописано «село Капитоловка». Дата смерти осталась неизвестной.

Нові свідчення RSF про останні дні Вікторії Рощиної в російському полоні

Оприлюднено автором

Міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF) оприлюднила нові свідчення про стан української журналістки Вікторії Рощиної, яка померла в російському полоні.

У звіті зазначено, що під час етапування у 2024 році з в’язниці в Таганрозі до СІЗО в Кізелі журналістка перебувала на межі виснаження. Люди, які бачили її тоді, описували Вікторію як «худющу, кволу жінку», а дехто казав, що вона була «жовта», як «жертви Голодомору».

За словами свідка, шлях до Кізела тривав чотири дні: спочатку етапували поїздом, потім у фургонах. У матеріалі йдеться, що деякі ув’язнені віддавали Вікторії частину своєї їжі, бо знали її як журналістку, яку заарештували за те, що вона говорила правду. Водночас сама вона відмовлялася їсти, пояснюючи це словами: «тут катують наших хлопців».

RSF встановили, що попри важке етапування Вікторія прибула до Кізела живою. Це, як зазначено, підтверджує спільне розслідування з медіа Слідство.Інфо, проведене у вересні 2025 року.

Після прибуття до Кізела Вікторія почувалася зле: часто втрачала свідомість, але насильство щодо неї не припинялося. У матеріалі сказано, що у в’язниці били всіх ув’язнених, зокрема під час перевірок камер. Також описані нелюдські умови утримання: переповнені, вологі та холодні камери.

Свідок повідомив, що напередодні смерті, 18 вересня 2024 року, Вікторія почувалася дуже погано. Вона попросила в охоронця чаю і навіть запропонувала заплатити пізніше, але у відповідь почула: «Ти більше не кажи таких дурниць, ти не в тому місці, ти не в тому становищі, щоб щось просити».

Згодом до неї прийшов медпрацівник. «Вони її там приводили до тями, щось їй вкололи, здається», — розповів свідок. Наступного дня повідомили про її смерть.

Військовий, що обрав життя в окопах замість тюремного терміну

Оприлюднено автором

Окупант, який потрапив у полон поблизу Куп’янська, розповів, що підписав контракт із армією, щоб уникнути ув’язнення. За його словами, місцеві жителі допомогли йому пережити зиму в місті. 41-річний російський військовий, захоплений Збройними силами України, поділився подробицями своєї участі в агресії проти України. Цю історію оприлюднила пресслужба 10-го армійського корпусу. Полонений зазначив, що на передовій він опинився в березні 2025 року, коли слідчий запропонував йому підписати контракт замість покарання за розповсюдження наркотиків, що могло призвести до 10 років ув’язнення. Спочатку він перебував у бліндажі, де провів близько пів року, після чого їх перекинули в район Куп’янська. 12 вересня російський окупант прибув до Куп’янська і разом із підрозділом оселився в приватному будинку на вулиці Садовій в мікрорайоні Пікассо. За його словами, вони залишалися там приблизно місяць, облаштовуючи позиції та намагаючись закріпитися. 13 жовтня ЗСУ атакували їхні позиції. Після запеклого бою російські військові зазнали втрат і змушені були відступити. Залишки окупантів перемістилися до чотириповерхової будівлі, де намагалися тримати оборону ще тиждень. 21 жовтня відбувся новий штурм. Полонений стверджує, що після цього підрозділ розпався – військові втратили зв’язок і почали розбігатися. Без командування вони самостійно шукали прихисток і їжу. Разом із товаришами вони звернулися по допомогу до місцевих жителів, які пустили їх у покинуту хату. Там вони пережили зиму до лютого 2026 року. Він здався в полон добровільно під час українського штурму, пояснюючи це небажанням воювати та вбивати.

Сподівання на нові обміни полоненими: коментар Зеленського

Оприлюднено автором

Президент Володимир Зеленський висловив надію на те, що обміни полоненими з Росією відновляться найближчим часом. У своєму відеозверненні він зазначив: “Сьогодні важливо, що вдалося здійснити обмін. Це було довготривале приготування. Кожне повернення наших людей має велике значення. Ми пам’ятаємо про всіх. Ми шукаємо інформацію по кожному прізвищу. Іноді вдається знайти людей навіть через роки, коли про них не було відомо, і найголовніше – це можливість повернути їх додому, в Україну. Ми пам’ятаємо про військових полонених і цивільних. Сподіваємось, що обміни продовжаться найближчим часом”, – підкреслив Зеленський. Президент також акцентував, що українська сторона робить все можливе для цього. Він висловив подяку всім, хто бере участь у процесі обміну. “Велика вдячність нашій команді Координаційного штабу, розвідці, Службі безпеки України, Міністерству внутрішніх справ, а також армії, і, звичайно, кожному українському підрозділу, який на фронті забезпечує поповнення обмінного фонду для України. Ваша сміливість, воїни, є гарантією того, що ми зможемо повертати людей”, – додав він.

Великодній обмін полоненими: повернення українців

Оприлюднено автором

Напередодні Великодня Україна та Росія провели значний обмін полоненими, в результаті якого додому повернулися 175 військових та 7 цивільних осіб. Про це повідомив президент України Володимир Зеленський у своєму Telegram-каналі. Він зазначив: “Наші повертаються додому. 175 військових, серед яких воїни Збройних Сил, нацгвардійці та прикордонники. Це рядові, сержанти та офіцери, а також семеро цивільних”. За словами президента, звільнені воїни захищали Україну на різних фронтах, включаючи Маріуполь, ЧАЕС, а також Донецький, Луганський, Харківський, Херсонський, Запорізький, Сумський, Київський та Курський напрямки. Серед звільнених є й поранені, більшість з яких перебували в полоні з 2022 року. “Дякую всім підрозділам, які поповнюють наш обмінний фонд, наближаючи повернення наших людей. Повернути всіх з російського полону для нас є принциповим завданням. Дякую кожному, хто допомагає нам у цьому”, – підкреслив Зеленський. Глава Офісу президента Кирило Буданов уточнив, що в рамках обміну повернулися 182 українці — 175 військових та 7 цивільних. “Радий, що серед звільнених вояків більшість тих, хто перебував у полоні з 2022 року, зокрема героїчні захисники Маріуполя. Вдома також 25 офіцерів, визволення яких було надзвичайно складним, але наша команда впоралася і досягла успіху”, – написав він. Буданов також висловив подяку партнерам зі США та ОАЕ за допомогу в організації Великоднього обміну. У Коордштабі повідомили, що наймолодшому звільненому — 22 роки, а найстаршому — 63. Серед звільнених військових є представники ВМС, Сухопутних військ, ТрО, ДШВ, ВСП, Повітряних Сил, СБУ, Нацгвардії та Держприкордонслужби. Крім того, на Батьківщину повернулися 7 цивільних українців, захоплених російськими окупантами ще у 2022 році.