Спроби президента США Дональда Трампа придбати Гренландію знову пожвавили обговорення питання про те, чи повинні інші європейські країни прагнути до створення власного ядерного арсеналу. Це питання порушили навіть у Швеції, яка протягом десятиліть виступала за роззброєння. Так, у січні одна з провідних шведських газет Dagens Nyheter запропонувала ідею створення “спільної скандинавської” ядерної програми, можливо, за участю Німеччини. Як повідомляє The Economist, подібні дискусії ведуться і в інших країнах, де політики неофіційно обговорюють можливість відмови від американського ядерного зонтика.
При цьому ключовим залишається співпраця між двома європейськими ядерними державами — Великою Британією та Францією. У липні 2025 року ці країни домовилися про “координацію” використання своїх ядерних сил і заявили, що “не існує надзвичайної загрози для Європи, на яку наші дві країни не відреагували б спільно”.
Обидві країни також сформували керівну групу з ядерної програми, до якої увійшли високопосадовці дипломатичних і військових кіл. Ця група провела зустріч у грудні в Парижі, де Франція вперше запросила Великобританію стати спостерігачем на своїх симуляційних навчаннях “Покер” — щоквартальна демонстрація стратегічних ядерних сил ВПС. Представник французького оборонного відомства назвав це проявом “глибокої двосторонньої довіри”, встановленої ще з часів Нортвуда.
Водночас президент Франції Еммануель Макрон виключив будь-які зміни в повністю незалежних повноваженнях країни щодо запуску ракет. Однак це не виключає можливості детальних переговорів з іншими європейськими державами, зокрема з Німеччиною.
25 січня прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон повідомив, що провів попередні переговори з Францією та Великобританією про співпрацю у сфері ядерної зброї, але зазначив, що ці обговорення “поки не мають конкретних обрисів”. Одним із можливих кроків може стати більш чітке визначення Макроном європейського аспекту життєво важливих інтересів Франції.
Ще одним варіантом могли б стати спільні навчання з ядерних ударів за участю ВПС інших європейських країн. Це заклало б міцнішу основу для взаємодії в умовах воєнного часу. Етьєн Маркюз та Еммануель Метр із Федерального товариства оборони заявили, що в майбутньому інші країни могли б надавати військово-морську підтримку атомним підводним човнам або забезпечувати ударну підтримку французьким літакам із ядерною зброєю. Шведські та фінські військові літаки вже почали виконувати такі завдання в рамках поточної місії НАТО зі спільного використання ядерної зброї, яка передбачає застосування американського тактичного ядерного арсеналу.
Крім того, Франція могла б розмістити винишувачі з частини свого флоту, здатного нести ядерну зброю, в Німеччині або інших європейських країнах, як це було зроблено — без озброєння — у Швеції та Польщі минулого року. Найрадикальнішим варіантом, що повторює існуючу схему НАТО, стало б попереднє розміщення ядерної зброї повітряного базування на території країн-союзників.
Видання підкреслює, що американські чиновники скептично ставляться до ідеї, що значно менші ядерні арсенали Великобританії чи Франції могли б замінити американський “зонтик”. Вони наполягають, що ефективне стримування вимагає наявності великого і високоточного арсеналу, здатного знищити російські ракети ще до їх запуску, щоб мінімізувати шкоду для країни, яка надає гарантії. Лише це, на їхню думку, робить використання ядерної зброї для захисту чужої території переконливим. Французькі аналітики, спираючись на національну доктрину “строгої достатності” щодо ядерних боєголовок, заперечують проти цього і вважають такі погляди пережитком холодної війни. Багато хто в Німеччині “поділяє французьку позицію… що французька пропозиція виглядає більш надійною” завдяки географічній близькості, “навіть якщо вона менш потужна”. Аналітик Міжнародного інституту стратегічних досліджень Александер Болльфрасс зазначає, що прихована проблема полягає в мінливості довіри між країнами, особливо з огляду на те, що найпопулярнішою партією у Франції зараз є правопопулістське Національне об’єднання.”