Безугла повідомила про новий випадок зникнення в штурмовому полку «Скеля»

Нардепка Мар’яна Безугла заявила про ще один випадок зникнення людини в штурмовому полку «Скеля».

У своєму телеграм-каналі вона написала, що брат її подруги, з якою вона знайома вже двадцять років, не ухилявся від мобілізації. За її словами, ніхто не намагався нічого «вирішити», він пройшов базову підготовку і потрапив у «Скелю». На третій день після БЗВП, як стверджує депутатка, він безслідно зник. За її словами, це сталося зовсім недавно.

Безугла поставила питання, навіщо це потрібно і що від цього отримала держава, фронт чи оборона. На її думку, по суті, це просто безглузде вбивство. Вона також заявила, що подібних випадків сотні в таких підрозділах.

Окремо депутатка висловила переконання, що Президент і Головком добре обізнані про те, що там відбувається, як і правоохоронні органи, в тому числі ДБР. За її словами, усіх неодноразово інформували, і це очевидний факт. Тому їхнє мовчання і бездіяльність, на її думку, можна розцінювати як співучасть.

У Варшаві з Вісли підняли тіло: поліція з’ясовує, чи це зниклий 15-річний українець

У середу, 24 червня, у Варшаві рятувальники дістали з Вісли тіло невідомої людини. Правоохоронці перевіряють, чи може загиблий бути українським підлітком, який зник 21 червня під час купання.

Тіло знайшли на правому березі річки поблизу одного з мостів. Про це повідомили медіаресурси Wawa Hot News 24 та tvp.info.

24 червня з Вісли у столиці Польщі підняли тіло потопельника. Особу загиблого поліція поки не розкриває. Водночас уже кілька днів тривають пошуки 15-річного українця, який у неділю, 21 червня, пішов купатися разом із друзями та не повернувся на берег.

У повідомленні зазначено, що рятувальники зосередили роботу на відрізку Вісли між Гданським мостом і мостом Грот-Ровецький.

Поліція встановлює, чи належить знайдене тіло зниклому підлітку.

За попередньою інформацією, на березі були троє людей. У воду зайшли двоє, і один із них — 15-річний хлопець — зміг самостійно вибратися на берег, тоді як другий зник під водою.

Щойно надійшло повідомлення про зникнення, на місце направили численні рятувальні служби. У пошуковій операції беруть участь пожежники, водолази, поліція річкового патруля та рятувальники.

Для координації дій залучили гелікоптер авіаційної рятувальної служби, який обстежував акваторію з повітря.

Пошукові роботи продовжуються у посиленому режимі з використанням спеціального обладнання. Усі обставини події з’ясовує поліція.

Усі троє учасників події — громадяни України.

Зростають втрати: Фінансові стимули не допомагають Росії в Україні

Число ліквідованих і зниклих безвісти російських військових в Україні різко зросло — про це говорять не лише українські джерела, а й західні спецслужби. Як пише Financial Times, ставка Кремля на «тиск масою» не спрацьовує: втрати величезні, а просування — мінімальне.Через виснаження особового складу армія РФ вже не може вести операції високої інтенсивності. Замість проривів — повільне просочування малими групами, атаки піхотою, мотоциклами та квадроциклами. Техніку бережуть, але платять за це життями солдатів.Навіть щедрі виплати не рятують. Добровольців стає менше, тому командування масово набирає ув’язнених, умовляє строковиків підписувати контракти, формує так звані «каліч-полки» і вербує іноземців із бідних країн. Паралельно зростає дезертирство — показники рекордні з початку повномасштабної війни.Старший науковий співробітник міжнародного аналітичного центру Майкл Кофман пояснює: “Ставка Путіна полягала в тому, що постійний тиск по широкій лінії фронту зрештою призведе до обвалу української сторони. Але те, як діють російські сили, просто не дозволить досягти оперативно значущих проривів… Росії буде важко підтримувати наступальний тиск”.Головком ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що РФ щомісяця залучає близько 35 тисяч осіб, але до 90% новобранців ідуть просто на закриття втрат. За словами Володимира Зеленського, Росія щомісяця втрачає 30–35 тисяч убитими та важко пораненими.За оцінкою аналітиків у сфері стратегічних досліджень, з початку війни загинули не менше 325 тисяч російських військових. Це в п’ять разів більше, ніж сукупні втрати Росії та СРСР у всіх війнах після Другої світової, і щонайменше вдвічі перевищує українські безповоротні втрати.Ситуацію змінюють і дрони: латвійська розвідка оцінює, що 70–80% усіх втрат з обох сторін зараз — результат ударів безпілотників. В таких умовах будь-які масові атаки перетворюються для росіян на м’ясорубку.Фінансова мотивація також починає давати збої. Регіони платять рекордні суми — до 4,1 мільйона рублів за контракт, ще десятки суб’єктів пропонують близько 2,5 мільйона. Тільки за 2025 рік на такі виплати пішло не менше 500 мільярдів рублів. Це б’є по бюджетах на тлі економіки, що сповільнюється.Найбільше гинуть жителі бідних регіонів. За даними незалежних досліджень, чоловіки з Бурятії та Тиви гинуть в Україні у 25 разів частіше, ніж москвичі. Війна все помітніше стає війною периферії.Підсумок для Кремля неприємний: людей доводиться кидати все більше, а результат — все менший. Ресурс наступу поступово вигорає, тоді як українська оборона тримається і системно перемелює живу силу противника.

Не бояться говорити: голова ICMP відзначила роль українських родин у пошуку зниклих та прозорість влади

80 тисяч зниклих безвісти — це безпрецедентна кількість для будь-якої країни, включаючи й Україну, зазначила в ефірі Українського Радіо Кетрін Бомбергер. Крім того, як додала директорка Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (ICMP), фактична цифра може бути й більшою, зважаючи на інформаційний безлад, спричинений війною. Разом з тим, вона зазначила, що в Україні присутня сильна політична воля розслідувати всі справи безвісти зниклих осіб, а також є розвинене громадянське суспільство. “Багато де родини зниклих безвісти бояться говорити відкрито про свої проблеми, але однозначно це не випадок України, тут у них є всі можливості для того, щоб бути почутими”, зауважила Бомбергер. “80 тисяч зниклих безвісти — це безпрецедентна цифра для будь-якої країни”. Пані Кетрін, розпочнімо з того, що Україна сьогодні має понад 80 тисяч зниклих безвісти. Чи вважаєте ви такий масштаб безпрецедентним в сучасній історії безпосередньо в роботі самої комісії? Як він змінює підхід до організації роботи? По-перше, я хочу зазначити, як вам відомо, 80 тис зниклих безвісти — це безпрецедентна цифра для будь-якої країни, в тому числі і для України. Ці цифри доповнюють велику кількість зниклих безвісти на європейській землі з часів Другої світової війни і оскільки ця цифра надзвичайно велика для будь-якої країни, вона передбачає не тільки пошук зниклих безвісти, а й проведення відповідних розслідувань, ідентифікацій. МКЗБ знаходиться в Україні зараз для того, щоб допомогти віднайти, ідентифікувати цих зниклих безвісти й надати всю необхідну допомогу. Ви працювали з наслідками конфліктів в різних країнах. Що принципово відрізняє український кейс від, до прикладу, Балкан, Іраку або тієї ж Латинської Америки? Це виключно кількість? Насправді різниця полягає перш за все в обставинах, на яких люди зникають безвісти. В Україні зникнення такої великої кількості людей обумовлено, перш за все, війною, злочинними обставинами, які чинить агресор. В Сирії, наприклад, все було повʼязано з 52 роками диктаторського режиму Асада, а також із землетрусами, міграцією. В Мексиці, до прикладу, таку кількість зниклих безвісти спричиняє міграція. Обставини, за яких люди зникають безвісти, в різних країнах можуть бути різними, але шлях, яким розслідуються ці кейси, — це золоті стандарти, практики, які мають бути запроваджені за будь-яких умов. Тобто єднати всі ці випадки має підхід, за яким ми шукаємо та розслідуємо випадки зниклих безвісти. В Україні присутня дуже велика політична воля розслідувати випадки зниклих безвісти Кетрін, з огляду на ваш безпосередній досвід та досвід вашої команди, як алгоритм, про який ви згадали, працює в Україні? Від моменту, коли стає відомо, що людина зникла безвісти, що робить Міжнародна комісія? Чи є випадки, коли вдається знайти людину, швидко ідентифікувати її чи це навпаки тривалий процес? В першу чергу хочу зауважити, що у випадку України зараз присутня дуже велика політична воля розслідувати ці випадки зниклих безвісти, знайти їх. Саме тому через наявність такої політичної волі українська влада звернулася до МКЗБ за допомогою, нас запросили в Україну для того, щоб ми допомагали. В багатьох інших випадках такої політичної волі немає. Наприклад, в Сирії до зміни режиму не було політичної волі, а минулого року ми були запрошені вже новою політичною владою, щоб допомогти розслідувати ці кейси. Тобто перше, що треба відмітити, — це відповідальність держави за ситуацію та пошук зниклих безвісти. Другий дуже важливий момент — це реалізація цієї політичної волі законними шляхами, захищаючи права людини відповідно до закону. Наприклад, в Україні постраждалими від зникнення близьких безвісти в першу чергу є жінки. Тобто вони мають мати можливість реалізувати своє право на справедливість, правду та репатріації. Тому дуже важливо, щоб українські інституції, включаючи Міністерство внутрішніх справ, Національну поліцію, Міністерство охорони здоровʼя, Міністерство оборони, Уповноважений з питань зниклих безвісти, працювали всі разом над розслідуванням, пошуком зниклих безвісти, оскільки це дуже комплексна робота, яка потребує згуртованості усіх задіяних інституцій в цьому процесі. Таким чином можна досягти певного результату. Тут треба висловити захоплення українською владою, оскільки під час війни був створений інститут Уповноваженого з питань зниклих безвісти, який зараз функціонує. Уповноважений, діючи в рамках Міністерства внутрішніх справ, бере на себе роль координації усіх інших відомств над питанням зниклих безвісти. Багато де родини зниклих безвісти бояться говорити відкрито про свої проблеми, але однозначно це не випадок України Тобто безпосередньо комунікація вже з вами і вашою комісією йде через нашого Уповноваженого в Міністерстві внутрішніх справ? Так, головна наша точка дотику в Україні — це, по-перше, Уповноважений з питань зниклих безвісти, але в нас також є двосторонні домовленості і контакти з Міністерство охорони здоровʼя, Міністерство внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерство юстиції. Вони всі задіяні в процесі пошуку та ідентифікації зниклих безвісти, але у кожного своя специфічна роль в цьому процесі. Інший момент, на якому потрібно наголосити, окрім політичної волі та бажання реалізувати права громадян, — це взаємодія з родинами зниклих безвісти та організаціями громадянського суспільства. В Україні ця складова надпотушно розвинута, вони дуже сміливі, рішучі та освічені. Кетрін Бомбергер та Владислав Красніцький в студії Українського Радіо Сьогодні вранці я зустрічалася з багатьма родинами зниклих безвісти, асоціаціями родин, які працюють над цією проблемою. Вони надзвичайно потужні, активні і це також є ознакою не кожної країни. Багато де родини зниклих безвісти бояться своєї влади, бояться говорити відкрито про свої проблеми, але однозначно це не випадок України, тут у них є всі можливості для того, щоб бути почутими. Пʼятий важливий момент в цьому процесі — це наявність просунутих технологій, які можуть дати можливість працювати з відбитками пальців, зі стоматологічними картами, з базами даних, здійснювати всі дослідження. Також достатньо обладнані морги. Наприклад, наша команда допомагає українським інституціям й при репатріаційних заходах працює з тілами, які повертаються з РФ. Застосування технологій дуже важливе у всіх аспектах, в тому числі і при взаємодії з родинами зниклих безвісти, які хочуть бути впевненими на 100 %, що вони ідентифікують свого родича, отримають те тіло і що реалізується їхнє право на правду та справедливість. А чи почали в Україні використовувати якісь сучасні методи ідентифікації, які до цього, наприклад, не застосовувалися? В плані технологій Україна є надзвичайно сучасною країною. Тут доступні всі методи, які можуть бути застосовані для пошуку та ідентифікації зниклих безвісти, починаючи від ДНК і закінчуючи використанням судово-медичного обладнання. Але в різних місцях можуть бути прогалини. Наприклад, процес повідомлення про зниклого безвісти може бути надто складним саме для родин зниклих безвісти. Дуже часто вони не впевнені точно, куди вони мають повідомляти про зникнення родича. Такі проблеми можуть виникати, оскільки система перевантажена, йде війна, дуже багато інших проблем. Що робити, якщо ваша близька людина зникла безвісти? Пані Кетрін, давайте спробуємо дати відповідь, як діяти і куди звертатися у випадку, якщо хтось з ваших близьких чи рідних зник безвісти. В першу чергу можна повідомити Уповноваженого з питань зниклих безвісти та Національну поліцію. Оскільки я генеральна директорка іншої організації, то я натомість можу детально розказати, що потрібно робити з нашого боку. Можу порадити завітати до нашого телеграм-каналу під назвою Legal Vox. Це проєкт, який ми ведемо разом з Артуром Добросердовим (Уповноважений з питань зниклих безвісти за особливих обставин — ред.). Там колеги з Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти разом з паном Артуром відповідають на юридичні питання, які виникають у родин зниклих безвісти. Вони роблять регулярні програми, записують ефіри. Також на нашому сайті МКЗБ доступний інструмент, який називається “центр онлайн-запитів”, де будь-хто може залишити заявку про зниклого безвісти родича, надаючи всю супутню інформацію. Другий інструмент, доступний для всіх по всьому світу, — програма, яка дозволяє позначити місце, де може бути масове поховання, або місце незаконного утримання. Повідомити можна навіть анонімно, перебуваючи, наприклад, на окупованих територіях для того, щоб в майбутньому, отримавши до них доступ, одразу знати, де їх шукати. Третій момент — в нас є співпраця з Національною поліцією, домовленість про збір ДНК-зразків у родин зниклих безвісти за кордоном. Наша команда виїжджає і в українських біженців, які мають зниклих безвісти родичів, відбивають ДНК-матеріал для того, щоб вивести ДНК-профілі. Потенційно цифра зниклих безвісти може бути і більша Пані Кетрін, на початку розмови ми говорили про 80 тисяч зниклих безвісти. Але це не остаточно цифра, на жаль. Можете, будь ласка, пояснити, як формуються ці дані і чи реальна цифра зниклих безвісти може значно відрізнятися від цих 80 тисяч? Це цифра, оприлюднена Уповноваженим з прав людини та Уповноваженим з питань зниклих безвісти за особливих обставин. За словами самого ж Уповноваженого з прав людини, потенційно цифра може бути і більша.

Апеляційний суд відмовив у визнанні факту спільного проживання військовослужбовця з безвісною зниклою дружиною

Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні заяви жінки, яка просила визнати факт проживання з безвісною зниклим військовослужбовцем однією сім’єю.

Справа № 565/838/25 розглянута на основі апеляційної скарги жінки, яка стверджувала про 15 років спільного проживання з військовослужбовцем, який вважається безвісно зниклим у зоні бойових дій.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що апелянтка не представила жодних доказів, які б підтверджували факт спільного господарства, спільний бюджет та взаємні права і обов’язки, притаманні подружжю.

До участі у справі залучено Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця.

Апеляційний суд, враховуючи практику Верховного Суду, відмовився задовольняти заяву апелянтки, оскільки не було надано належних доказів факту спільного проживання. У справі було враховано, що для встановлення факту проживання однією сім’єю необхідно довести наявність спільного проживання, спільний побут, взаємні права та обов’язки, як це передбачено статтями 3, 74 Сімейного кодексу України.

Доказовою базою справи були фотографії спільного відпочинку, довідки про роботу, виписка з рахунку перерахувань, сповіщення про зникнення військовослужбовця, інформація щодо розірваних шлюбів, листування з Департаментом моніторингу додержання прав у секторі оборони. Проте, ці докази не підтвердили наявність відносин, притаманних подружжю, оскільки чоловік заперечував проти задоволення заяви.