Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні заяви жінки, яка просила визнати факт проживання з безвісною зниклим військовослужбовцем однією сім’єю.

Справа № 565/838/25 розглянута на основі апеляційної скарги жінки, яка стверджувала про 15 років спільного проживання з військовослужбовцем, який вважається безвісно зниклим у зоні бойових дій.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що апелянтка не представила жодних доказів, які б підтверджували факт спільного господарства, спільний бюджет та взаємні права і обов’язки, притаманні подружжю.

До участі у справі залучено Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця.

Апеляційний суд, враховуючи практику Верховного Суду, відмовився задовольняти заяву апелянтки, оскільки не було надано належних доказів факту спільного проживання. У справі було враховано, що для встановлення факту проживання однією сім’єю необхідно довести наявність спільного проживання, спільний побут, взаємні права та обов’язки, як це передбачено статтями 3, 74 Сімейного кодексу України.

Доказовою базою справи були фотографії спільного відпочинку, довідки про роботу, виписка з рахунку перерахувань, сповіщення про зникнення військовослужбовця, інформація щодо розірваних шлюбів, листування з Департаментом моніторингу додержання прав у секторі оборони. Проте, ці докази не підтвердили наявність відносин, притаманних подружжю, оскільки чоловік заперечував проти задоволення заяви.