Архіви категорії: Корупція

Мільйонні статки родини очільника центру судових експертиз Андрія Свінцицького: деталі розслідування

Оприлюднено автором

Згідно з розслідуванням проекту Bihus.Info, сім’я Андрія Свінцицького, який очолює Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз при Міністерстві юстиції, упродовж кількох років стала власницею нерухомості та транспортних засобів приблизно на один мільйон доларів. Значна частина дорогого майна опинилася у їхній власності вже після початку повномасштабного вторгнення. Андрій Свінцицький керує названою установою Мін’юсту, а у 2019 році він також очолював Інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України.

Журналістське розслідування виявило, що у володінні родини посадовця є помешкання площею 90 квадратних метрів у столиці поблизу Оболонської набережної, житлові апартаменти в Туреччині, а також ще дві квартири у київських житлових комплексах бізнес-категорії «Кардинал» та «Французький квартал».

Окрім об’єктів нерухомості, у розпорядженні родини є транспортні засоби: автомобіль BMW X6 випуску 2022 року та позашляховик Toyota Land Cruiser 2023 року випуску. Право власності на останнє авто оформлене на батька Свінцицького.

Матеріали Bihus.Info також свідчать про те, що теща державного службовця придбала котедж у місті Ужгород, тоді як його мати стала власницею квартири у елітній новобудові в цьому ж обласному центрі.

Автори розвернутого матеріалу звернули увагу на значну різницю між офіційними заробітками родичів Андрія Свінцицького та ринковою вартістю купівлі. Зокрема, у своїй податковій декларації за 2024 рік його дружина задекларувала дохід від підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець у розмірі близько 600 тисяч гривень.

Сам Андрій Свінцицький пояснював появу дорогого майна власними заощадженнями, а також фінансовими надходженнями, отриманими до того, як він почав працювати на державній службі. Щодо походження фінансів у родичів своєї дружини він зазначив, що не володіє жодною інформацією.

Після оприлюднення розслідування Національне антикорупційне бюро України відкрило кримінальне провадження стосовно Свінцицького через можливе внесення недостовірних відомостей до декларації. Зокрема, детективи перевіряють обставини внесення до документа інформації про вартість машини BMW X6 та право користування Toyota Land Cruiser, яке зареєстроване на батька чиновника.

Паралельно Національне агентство з питань запобігання корупції ініціювало моніторинг способу життя Свінцицького після офіційного звернення юристів організації «Тисни». Підставою для такого кроку стала оприлюднена інформація про майнородини посадовця.

Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз Мін’юсту функціонує як державна структура, утворена у 2023 році в ході реформування сфери судової експертизи. На цей час керівником установи вказаний саме Андрій Свінцицький.

На тлі цієї скандальної ситуації творці розслідування акцентують увагу на необхідності збереження незалежності експертних організацій, які взаємодіють з антикорупційними структурами. Зокрема, обговорюється законопроєкт №15569 про створення експертної організації, яка буде автономною від керівників на кшталт Свінцицького. Під час обговорення цього проєкту закону були присутні представники НАБУ, САП, а також дипломатичних місій США, Японії, Німеччини, Литви, Нідерландів, Данії та європейської делегації.

Вирок адвокату за хабарництво на Одещині: деталі справи

Оприлюднено автором

Кодимський районний суд Одеської області ухвалив рішення про затвердження угоди про визнання винуватості у зловживанні впливом щодо адвоката. Про це стало відомо з вироку від 15 вересня, про який повідомляє «Судовий репортер». У 2025 році за дорученням від Центру безоплатної вторинної правової допомоги цей адвокат здійснював захист обвинуваченого в організації незаконного перетину кордону. Підзахисний тривалий час товаришував з іншою адвокаткою, котра консультувала його під час досудового розслідування та судового розгляду. У лютому 2026-го року адвокат від БПД запропонував цій колезі за 3 тисячі доларів США посприяти швидкому розгляду справи її знайомого та призначенню йому умовного покарання. Захисник запевняв, що зможе вплинути на ситуацію завдяки своєму авторитету, а також дружнім і діловим зв’язкам із працівниками Кодимського районного суду Одеської області й Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони. Виступаючи як адвокат від Центру безоплатної вторинної правової допомоги, він переконав переказати йому 4300 гривень на банківський рахунок нібито для оплати адвокатських послуг. Згодом, перебуваючи в автомобілі поблизу Кодимського районного суду Одеської області, адвокат прийняв від колеги 2 тисячі доларів неправомірної вигоди. Решту суми у розмірі однієї тисячі планувалося передати вже після того, як суддя ухвалить потрібне рішення. Під час судового засідання обвинувачений повністю визнав свою вину та підтвердив усі вищезазначені події. Суд взяв до уваги щире каяття як пом’якшувальну обставину. У результаті обвинуваченого засудили до штрафу, розмір якого дорівнює сумі фактично отриманої неправомірної вигоди, що становить 87 тисяч гривень. Свідоцтво, яке дає право на заняття адвокатською діяльністю, він отримав у 2008 році.

Вирок для адвоката на Одещині: хабар за вплив на суд та прокурора

Оприлюднено автором

Кодимський районний суд Одещини визнав адвоката Юрія Михайловича Мартинюка винним в одержанні неправомірної вигоди за вплив на суддю та прокурора (ч. 2 ст. 369-2 ККУ). Суд призначив йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 87 тисяч гривень, що відповідає сумі отриманої готівки 24 лютого.

Юрій Мартинюк є місцевим адвокатом, який отримав своє свідоцтво під номером 1613 ще 29 січня 2008 року. Він одружений, утримує немовля, 16-річного сина, а також дітей своєї дружини. Адвокат хворіє на цукровий діабет і потребує регулярного прийому інсуліну, а також раніше не мав судимостей. У цьому провадженні він діяв не як приватний захисник, а в якості адвоката безоплатної вторинної правової допомоги.

Поліція Подільського райуправління 16 листопада 2025 року розпочала кримінальне провадження №12025161180000820 за статтею про незаконне переправлення осіб через державний кордон (ч. 2 ст. 332 ККУ). У цій справі підозрювалися двоє громадян, одного з яких держава закріпила саме за Мартинюком. Обвинувальний акт надійшов до Кодимського районного суду 14 січня 2026 року під номером 503/52/26.

Інтереси підозрюваного також представляла інша адвокатка, яка товаришувала з ним і надавала консультації у цьому ж провадженні. Близько 13:57 17 лютого біля будівлі суду, розташованої на площі Перемоги, 1А, Мартинюк повідомив їй про нібито досягнуті домовленості з працівниками Кодимського суду та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони. Він запропонував свою допомогу у вирішенні справи за 3 тисячі доларів США, обіцяючи натомість прискорення розгляду та умовне покарання згідно зі статтею 75 ККУ, що передбачає звільнення від відбування позбавлення волі.

Уже 20 лютого вона перерахувала йому 4,3 тисячі гривень під виглядом оплати адвокатських послуг, хоча держава вже фінансувала захист. У свою чергу, адвокат підтвердив намір впливати на прокурора та суддю.

Першу частину хабара у розмірі 2 тисяч доларів США, що за курсом НБУ на той день становило 86,6 тисячі гривень, вона передала 24 лютого о 16:00 в автомобілі Jeep Compass поблизу суду. Решту суми у розмірі однієї тисячі планувалося передати після ухвалення необхідного судового рішення. Правоохоронці кваліфікували цей злочин як завершений у момент отримання адвокатом коштів за вплив на державних службовців.

Кримінальне провадження стосовно самого Мартинюка було відкрите 13 травня 2026 року за номером 42026160000000113. Під час судового засідання він повністю визнав свою вину та не заперечував жодних обставин, уточнивши, що після затримання повернув кошти. Суд ухвалив рішення в порядку ч. 3 ст. 349 КПК без дослідження доказів через їх неоспорювання сторонами.

Суд підтримав звільнення митника Савчука через корупційний скандал

Оприлюднено автором

Восьмий апеляційний адміністративний суд підтвердив правомірність звільнення Олександра Васильовича Савчука, який обіймав посаду заступника начальника управління – начальника відділу аналізу та контролю митної вартості Івано-Франківської митниці. Рішення було ухвалено 9 вересня 2026 року за результатами розгляду справи № 300/7305/24, про що повідомляє телеграм-канал «Судом по схемах».

Історія звільнення розпочалася у липні 2024 року, коли співробітники ГСУ ДБР та ГУ СБУ у м. Києві провели обшуки на Івано-Франківській митниці. Олександра Савчука було затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вимаганні хабарів від імпортерів за безперешкодне митне оформлення товарів. Цей інцидент набув значного розголосу, що, на думку керівництва митниці, завдало шкоди репутації державної служби. У серпні 2024 року дисциплінарна комісія рекомендувала звільнити посадовця, і 2 вересня 2024 року з ним було розірвано контракт.

Колишній митник намагався оскаржити звільнення в суді, аргументуючи це тим, що відсутність обвинувального вироку не доводить вчинення дисциплінарного проступку, а дисциплінарна комісія не досліджувала документи щодо митного оформлення товарів. Проте суд апеляційної інстанції відхилив скаргу, наголосивши, що дисциплінарна відповідальність є незалежною від кримінального процесу. Суд підкреслив, що затримання посадовця під час виконання обов’язків та подальший суспільний резонанс підірвали довіру до митної служби, що є порушенням Присяги державного службовця.

Постанова суду набрала законної сили, проте Олександр Савчук має право подати касаційну скаргу до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту складення повного тексту рішення.

Новий очільник Офісу генпрокурора Антон Ковальський: що відомо про кар’єру та декларацію

Оприлюднено автором

Після звільнення Руслана Кравченка з посади генерального прокурора Володимир Зеленський призначив наступним очільником відомства Антона Ковальського. Він став виконувачем обов’язків керівника Офісу генпрокурора України. Указ про відповідне призначення президент видав 17 вересня, повідомляє ВВС.

Антону Ковальському 42 роки. Він народився у Вінниці та починав свою кар’єру в прокуратурі цього міста, де обіймав посаду начальника відділу нагляду за дотриманням законів органами фіскальної служби та заступника прокурора області. Ковальський має профільну освіту: у 2011 році він закінчив Національну академію прокуратури за спеціальністю «Правознавство».

Після роботи у Вінниці він очолив Чернівецьку обласну прокуратуру, якою керував з листопада 2021 року до липня 2025 року. З липня 2025 року Ковальський обійняв посаду керівника Хмельницької обласної прокуратури. На Хмельниччину він переїхав після кадрових змін через скандал у місцевій прокуратурі.

Наприкінці 2024 року стало відомо, що понад 60 прокурорів обласної прокуратури, що становить близько 20–25% штату, мали оформлену інвалідність переважно II групи. Тодішній керівник облпрокуратури Олексій Олійник також мав статус особи з інвалідністю та був звільнений. Після перевірок Міністерства охорони здоров’я частині прокурорів скасували або змінили групи інвалідності через виявлені порушення, а десятки з них втратили адміністративні посади.

Водночас частина прокурорів почала оскаржувати рішення в судах. За даними розслідувань, щонайменше 18 прокурорів повернули собі статус інвалідності через суд, оскільки судові інстанції часто ставали на їхній бік. Деяким екскерівникам прокуратур правоохоронці вручили підозри за незаконне оформлення пенсій та виплат. Цей скандал призвів не лише до зміни керівника обласної прокуратури, а й до звільнення генерального прокурора Андрія Костіна восени 2024 року.

Новий очільник генпрокуратури одружений, має сина та доньку. Згідно з деклараціями Ковальського на сайті НАЗК, його дружина Оксана має право на тимчасове проживання та захист у Румунії, а також дозвіл на роботу в Канаді. Син Володимир і дочка Олександра мають документи для навчання в Канаді, а також право на тимчасове проживання та захист у Румунії.

Центр протидії корупції вже оприлюднив перелік зауважень до Ковальського. Зокрема, з 2011 року, тобто з моменту купівлі, і до 2022 року прокурор користувався автомобілем, записаним на його брата. Крім того, з 2018 року Ковальський разом із родиною користувався квартирою у Вінниці площею 79 квадратних метрів. Нерухомість була оформлена на матір, але родина прокурора користувалася нею одразу після придбання. У ЦПК зазначають, що житло фактично купувалося для потреб сім’ї прокурора.

Водночас виникають питання щодо походження коштів матері, яка працювала в психоневрологічній лікарні. У 2019 році її доходи без оподаткування склали 51 тисячу гривень, у 2020 році — 72 тисячі гривень, а у 2021 році — 122,5 тисячі гривень. За словами антикорупціонерів, будь-які суттєві заощадження за ті роки були відсутні, через що незрозуміло, як за такі доходи можна було придбати квартиру.

У березні 2023 року дружина Ковальського Оксана зареєструвалася як фізична особа-підприємець (ФОП) і за неповний перший рік отримала дохід у розмірі 5,2 мільйона гривень. У ЦПК зауважують, що, згідно з декларацією, продаж спортивного харчування дозволяв їй заробляти понад 500 тисяч гривень на місяць.

Столар заявляє про блокування банками 300 мільйонів гривень застави для ВАКС

Оприлюднено автором

Народний депутат Столар, який є підозрюваним у справі Мудрої-Микитася, наразі не може внести визначену судом заставу у розмірі 300 мільйонів гривень. Парламентар запевняє, що має намір виконати рішення суду і потрібні гроші в нього наявні, проте він зіткнувся з «незаконними діями банківських установ, які полягають в абсолютно безпідставних відмовах у переказі моїх власних коштів та коштів моєї родини на казначейський рахунок ВАКС». Через це Столар подав звернення до Національного банку та поліції.

Мільйонні статки, розкішні бренди та академічний плагіат: що відомо про кар’єру та майно проректорки КНУКіМ Інни Костирі

Оприлюднено автором

Професійний шлях Інни Костирі, яка обіймає посаду проректорки Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ), на папері виглядає бездоганно: вона має науковий ступінь доктора, керує кількома структурами та виявляє політичні амбіції. Однак журналісти видання “Стопкор” з’ясували факти біографії, які нагадують кейс про академічну недоброчесність. У 2017 році дослідниця й журналістка Тетяна Пархоменко детально вивчила докторську дисертацію Інни Костирі. Згідно з її висновками, опублікованими на “Українській правді. Життя”, із 360 сторінок основного тексту 190 містили запозичення без необхідних посилань, а приблизно 90 сторінок дублювали інші джерела дослівно. Подібна проблема зачепила й кандидатську дисертацію Костирі, де третина матеріалу виявилася запозиченою. Обидві роботи створювалися під наглядом одного наукового керівника — Віктора Андрущенка. У 2016 році Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки офіційно затвердила присудження Костирі докторського ступеня з політичних наук. У відповідь на запит редакції представники МОН зазначили, що після законодавчих змін відомство втратило повноваження переглядати рішення щодо наукових ступенів. До міністерства не надходило скарг щодо плагіату в цій дисертації, а перевірка матеріалів Тетяни Пархоменко не здійснювалася. Таким чином, рішення спецради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова та наказ МОН від 29 вересня 2016 року за номером 1166 залишаються чинними, а аналіз на плагіат, за позицією міністерства, має проводити сам навчальний заклад.

У 2014 році Інна Костиря несподівано очолила Національний палац мистецтв “Україна” в статусі генеральної директорки. За інформацією медіа, це призначення лобіював Михайло Поплавський, а саму Костирю називали його наближеною особою. Проте керівництво тривало недовго: у липні того ж року її звільнили, ініціювавши перевірку фінансово-господарських процесів підприємства. Костиря намагалася оскаржити своє звільнення у судовому порядку: адміністративний суд відмовив через трудовий характер спору, тоді як у цивільній справі було відкрито провадження. Крім того, медіа пов’язували з впливом на роботу установи чоловіка Костирі — Бориса Новожилова.

Під час парламентських виборів 2019 року Костиря балотувалася до Верховної Ради як самовисуванка. У місті Фастів на її підтримку організували безкоштовний концерт, хедлайнерами якого стали Олег Винник та Михайло Поплавський. Видання hromadske охарактеризувало цей захід як агітаційний, оскільки на ньому використовувалася символіка й кульки Аграрної партії, артисти робили фото з кандидаткою, а зі сцени звучали політичні заклики.

Фінансовий стан родини також привертає увагу. У 2012 році Костиря придбала столичну квартиру на Печерську площею 122 квадратні метри орієнтовною вартістю 300 тисяч доларів, а також машиномісце у тому ж будинку. У Кіровоградській області за нею закріплено чотири земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 8 гектарів. Її донька Уляна активно висвітлює у соцмережах подорожі Європою та дорогі бренди, зокрема піджак марки Gucci вартістю понад 3 тисячі доларів. Офіційно донька не володіє майном, проте вона є засновницею благодійного турніру з гольфу, має титул чемпіонки України з цього виду спорту та часто відпочиває у Франції, Швейцарії та Іспанії. Згідно з системою YouControl, на Костирю також зареєстровано автомобіль BMW 520D 2024 року випуску. Її чоловік Борис Новожилов володіє будинком у Гостомелі площею 361 квадратний метр, квартирою в Києві та гаражем, причому більша частина цього майна отримана за договорами дарування. Водночас у 2023 році “Універсал Банк” звернувся до суду щодо стягнення з Костиري заборгованості, яка перевищує 11,5 тисячі доларів.

Журналісти проаналізували 26 публічних фотографій Костирі з соціальних мереж і спробували визначити вартість наявних речей. Зокрема, на дев’яти кадрах зафіксована каблучка Graff, вартість якої за аналогією оцінюється приблизно у 700 тисяч євро. Годинник Rolex вартістю близько 300 тисяч євро з’являється на знімках тричі. Серед інших цінностей фігурують катер (орієнтовно 800 тисяч євро), автомобіль Bentley (близько 240 тисяч євро), шуба вартістю 30 тисяч євро, сережки Cartier (від 100 до 250 тисяч євро), жакет Dior за 5 тисяч доларів, сумка цього ж бренду майже за 4 тисячі доларів, а також шарф Hermès. Навіть найпростіший комплект одягу з дослідженої вибірки коштує кілька тисяч євро, що перевищує місячний дохід багатьох українських науковців.

Редакція звернулася до КНУКіМ із запитом щодо ситуації. Представник університету зустрівся із журналістами на території закладу та заявив, що приховувати нічого не потрібно. За його словами, на момент розмови Костиря вже не працювала в університеті: 19 серпня закінчився термін дії наказу про її призначення, після чого відносини не продовжувалися. Стосовно її присутності в Україні під час перебування на посаді представник зазначив, що консультування могло відбуватися онлайн, а точно визначити її місцеперебування важко. Тобто посада існувала, наказ видавався, зарплата нараховувалася, проте університет не зміг уточнити фізичне перебування працівниці. На офіційний запит на публічну інформацію, надісланий редакцією, 11 вересня 2026 року надійшла відповідь про продовження строку розгляду на підставі закону про доступ до публічної інформації через необхідність обробки великого обсягу даних.

За даними джерел, від початку повномасштабного вторгнення Інна Костиря провела за межами України сумарно 3 роки і 9 місяців, продовжуючи чинний трудовий контракт із КНУКіМ. Якщо факти виплати коштів за час відсутності на роботі підтвердяться, це може кваліфікуватися за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України як привласнення чи розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах.

Претенденти на керівництво «Енергоатома»: репутаційні загрози та шлейф скандалів навколо Павла Павлишина

Оприлюднено автором

Кадровий конкурс на посаду очільника компанії передбачає пошук фахівця з бездоганною професійною історією та навичками управління масштабними стратегічними структурами. Чи відповідає цим високим вимогам Павло Павлишин? Нагадаємо, він обіймає посаду першого заступника міського голови Вараша, раніше тривалий час керував Рівненською АЕС як генеральний директор, а також виконував обов’язки керівника «Енергоатому». У червні 2022 року його перевели з керівної посади на РАЕС до структури «Атомремонтсервісу». Тоді керівництво пояснювало такий крок необхідністю гарантувати неупереджене розслідування кримінальної справи, фігурантом якої став його син Євген. Згодом Павло Павлишин намагався оскаржити цей перехід через судові інстанції, проте його позов залишили без розгляду. Крім того, з’ясувалося, що під час керівництва станцією він працевлаштував свого молодшого сина Антона до реакторного цеху. За інформацією медіа, це було зроблено заради отримання броні від мобілізації. Окремою проблемою поставало питання допуску Павлишина до ядерних установок: профільний регулятор свого часу анулював дію відповідної ліцензії через регулярні порушення її норм. Восени 2023 року Міністерство освіти і науки позбавило посадовця наукового ступеня кандидата технічних наук через виявлення плагіату в його роботі, хоча він і намагався оскаржити це рішення в суді. Згодом Павло Павлишин розпочав роботу в органах місцевого самоврядування, ставши першим заступником мера Вараша. На цій позиції його прізвище знову опинилося в центрі скандалів: місцеві активісти висували звинувачення щодо ймовірних махінацій із тендерами та бюджетними коштами через пов’язані компанії та ФОПІв. Серед таких фігурувало підприємство «Варашрембуд», а сферами впливу називали медицину, комунальне господарство та благоустрій. Тим часом Євген Павлишин, син колишнього очільника Рівненської АЕС і чинного першого віцемера, навіть після розгляду в апеляції отримав два роки умовного покарання за напад на пенсіонерку та її доньку. Після інциденту з нетверезим Павлишиним жінка зазнала тяжких травм, струсу мозку та згодом померла в медзакладі. Експертиза дійшла висновку про відсутність прямого зв’язку між смертю та побиттям, через що Павлишина судили за хуліганськими статтями, а не за вбивство. Кілька років тому об’єднання Young Business Club наводило цитату Євгена Павлишина про те, що кожен, хто всього досяг, шукає рівного за силою суперника. Проте рівною за силою 64-річна Тамара Володимирівна не виявилася: після зіткнення з «підприємцем» вона опинилася в лікарні та померла за кілька днів. Події розгорталися влітку 2022 року на території приватної бази відпочинку «Холодок» у Вараському районі. Біля входу в переобладнаний кунг жінка помітила нетверезого Павлишина, який, згідно з матеріалами справи, справляв природні потреби біля входу, і зробила йому зауваження. Коли потерпіла підійшла до порога житла, Євген Павлишин завдав їй удару кулаком у голову, від чого вона втратила рівновагу та впала всередину приміщення. Надалі він увійшовсередину та продовжив бити лежачу жінку ногами. Дочка Наталія намагалася захистити матір, але нападник вдарив і її кулаком в обличчя, після чого вона теж впала. З численними забоями, переломами ребер та струсом мозку Тамару Володимирівну госпіталізували до Вараської багатопрофільної лікарні, де вона померла за кілька днів. Батько засудженого публічно заявляв про наклеп і брехню, однак сам підсудний у залі суду визнав свою провину й отримав умовний термін, зобов’язавшись періодично відмічатися та інформувати про пересування. Судово-медична експертиза встановила, що потерпіла нібито впала самостійно вже в лікарні, отримавши додаткову травму голови, яка й стала причиною смерті, не пов’язаною безпосередньо з початковим побиттям. Володимирецький районний суд у 2025 році визнав молодшого Павлишина винним за ч. 1 ст. 296 ККУ, призначивши рік обмеження волі, але звільнив від нього через закінчення строків давності. Цим же рішенням його засудили за ч. 1 ст. 122 КК України до двох років позбавлення волі із заміною на випробувальний термін тривалістю два роки за ст. 75 КК України. Цивільні позови від потерпілих були задоволені частково: суд стягнув із засудженого по 50 тисяч гривень моральної компенсації на користь кожної з них. Апеляційна інстанція залишила без змін вирок у частині кваліфікації та покарання, однак скасувала рішення щодо відшкодування моральної шкоди, направивши цю частину на новий розгляд до першої інстанції в рамках цивільного судочинства.

Мільйони «на армію» без прозорого маршруту: куди поділися кошти у справі Злочевського

Оприлюднено автором

У 2023 році Вищий антикорупційний суд затвердив угоду з Миколою Злочевським, призначивши йому штраф у розмірі 68 тисяч гривень. Водночас громадськості повідомили про мільйонні суми, які повинні були спрямувати на потреби оборони. Проте з документацією щодо повного фінансового маршруту ситуація залишається не до кінця прозорою. Про це інформує видання «Викривач». У межах цієї справи фігурували 5,95 мільйона доларів США вилучених коштів, які після ухвалення відповідних рішень мали переказати на рахунки військових частин Сил спеціальних операцій. Ще 50 тисяч доларів США мали надійти до державного бюджету. Окрім того, Спеціалізована антикорупційна прокуратура звітувала про 500 мільйонів гривень для «Армії дронів», 160 мільйонів гривень у вигляді обладнання від компаній, пов’язаних із родиною Злочевського, 100 мільйонів гривень від Андрія Кічі, а також його заставу у розмірі 30 мільйонів гривень та ще 50 мільйонів гривень від Ілляшенка. Однак ці цифри не можна просто підсумувати та охарактеризувати загальною фразою «гроші на армію». Штраф, кошти внесеної застави, конфісковані активи, добровільні внески та передане обладнання мають зовсім різну юридичну природу, а також відмінні процедури та механізми передачі. Важливим нюансом є те, що обвинувачення проти Миколи Злочевського було змінено. За твердженням сторони обвинувачення, він не був обізнаний щодо конкретного кінцевого отримувача неправомірної вигоди, а дії посередників перевищили межі доведеного спільного умислу. Після цього судовий розгляд завершився підписанням угоди та призначенням штрафу в розмірі 68 тисяч гривень. Виникає закономірне питання: де ж документальний шлях заявлених мільйонів? Які саме військові частини фактично отримали кошти, яке обладнання вартістю 160 мільйонів гривень було передано і де можна побачити документальні підтвердження цих транзакцій? Коли йдеться про такі значні фінансові ресурси, загальних тверджень про те, що кошти «пішли на армію», явно недостатньо. Суспільство заслуговує бачити не лише кінцевий результат, а й увесь прозорий фінансовий потік із відповідними документами.

Шукає адвокатів у Відні та готується просити притулку: де перебуває ексгенпрокурор Кравченко

Оприлюднено автором

Колишній генеральний прокурор Руслан Кравченко вчора перебував у Відні. За інформацією джерел у юридичних колах, він провів переговори з австрійськими адвокатськими фірмами стосовно можливої юридичної допомоги для облаштування за кордоном. Окрім інших варіантів, Кравченко розглядає можливість подати заяву на надання політичного притулку. Варто нагадати, що Кравченко виїхав з України в ніч на понеділок, перед цим оголосивши підозру керівнику НАБУ Кривоносу. Водночас низка народних депутатів заявляють, що НАБУ найближчим часом готується висунути Кравченку підозру у межах справи «Карфаген». У разі реалізації такого сценарію ексгенпрокурор може розцінити це як політичне переслідування та «помсту з боку керівництва НАБУ», використавши даний факт як підставу для запиту на притулок.