11 червня 2026 року Одеський апеляційний суд завершив розгляд резонансної справи про порушення митних правил, у якій фігурували ТОВ «ГРАНД СЕЙЛ» та його керівник. Митниця стверджувала, що підприємство приховало справжню країну походження товару, зазначивши в документах Катар замість Ірану, однак суд підтримав позицію бізнесу.
Про це повідомляє телеграм-канал “Судом по схемах” з посиланням на справу № 521/18262/25.
У червні 2024 року ТОВ «ГРАНД СЕЙЛ» ввезло в Україну 22,5 тонни гідроксиду натрію, або каустичної соди. В інвойсах, специфікаціях, сертифікатах аналізу та контракті країною походження товару була зазначена Республіка Катар.
Згодом Одеська митниця отримала відповідь від турецьких колег. За наданими даними, цей самий товар спочатку прибув до Туреччини з Ірану від компанії «RADIN TARABAR ASIA INTERNATIONAL», а вже потім був перепроданий турецькою фірмою до України. Після цього митники дійшли висновку, що зазначення Катару замість Ірану є поданням неправдивих відомостей з метою контрабанди, і склали протокол за ч. 1 ст. 483 МК України.
Керівник компанії Едуард Степанченко та його адвокат наполягали, що діяли добросовісно. Вони вказували, що іноземний контрагент із Туреччини у всіх документах та в окремому гарантійному листі підтвердив катарське походження товару та відсутність будь-якого зв’язку з Іраном.
Також захист наголошував на відсутності умислу. Керівник компанії діяв виключно на підставі офіційних документів, які надав продавець, і не мав підстав сумніватися в їхній автентичності. Митниця, зі свого боку, не змогла довести протилежне.
Окремо суд звернув увагу на недоведеність ідентичності товару. Було визнано, що митний орган не довів поза розумним сумнівом, що партія, оформлена в Туреччині з іранськими документами, є тією самою партією, яка врешті прибула в Україну з катарськими сертифікатами.
Одеський апеляційний суд залишив без змін постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси, якою провадження у справі було закрито.
Серед аргументів апеляційного суду зазначено, що митниця не скористалася своїм правом ініціювати офіційний запит до компетентних органів Катару або Ірану, щоб спростувати інформацію декларанта. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність умислу, оскільки керівник підприємства діяв добросовісно, спираючись на товаросупровідні документи, які мають юридичну силу. Також суд встановив, що митний орган не довів складу правопорушення, зокрема не зміг підтвердити умисел керівника на подання підроблених документів.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає. Таким чином, спроба митниці притягнути бізнес до відповідальності через «іранський слід» у катарській соді не мала успіху через брак належних доказів.