«Укрбуд» упродовж років сприймали як одного з флагманів українського ринку нерухомості, а для тисяч інвесторів компанія створювала образ надійного забудовника. Проте після 2019 року ця історія завершилася масштабним провалом, який показав, як насправді працювала компанія.
У центрі цієї історії — Максим Микитась, колишній нардеп і забудовник. Саме він використовував «Укрбуд» як інструмент заробітку через схеми, партнерські компанії та політичний вплив. Після зміни влади ця модель почала швидко руйнуватися, оскільки втратила політичне прикриття.
Наслідки виявилися критичними: інвестори отримали не квартири, а недобудовані будинки, а сама компанія опинилася у тяжкому фінансовому стані. Історія «Укрбуду» стала прикладом того, як системні зловживання можуть зруйнувати навіть одного з найбільших гравців ринку.
На цьому тлі Фонд держмайна виставив «Укрбуд» на приватизацію, представляючи це як ринковий механізм розв’язання проблеми. Формально аукціон виглядав конкурентним: у торгах брали участь п’ятеро учасників, а ціна зросла майже втричі. Це створювало враження прозорого процесу, однак подальші події свідчать про інше.
Компанію Petro Oil and Chemicals, яка запропонувала найкращу ціну, несподівано дискваліфікували без належного публічного пояснення. Після цього активи передали компанії «ТЕХНО-ЛАЙН». Саме цей епізод викликає серйозні сумніви в об’єктивності рішення та багато в чому розкриває суть усієї приватизації.
«ТЕХНО-ЛАЙН» — компанія із Сум з мінімальними фінансовими показниками: близько 22 тис. грн активів і близько 25 тис. грн річного прибутку. Вона не має досвіду участі в держзакупівлях і не демонструє реальної спроможності управляти активом такого масштабу. Через це виникають питання не лише до її економічних можливостей, а й до справжньої мети такої передачі.
Окрему увагу привертають і зв’язки цієї структури. Юрист компанії Микита Тарковський безпосередньо пов’язаний із дружиною Микитася, а через мережу компаній простежуються контакти з російським бізнесом із Петербурга. В умовах війни такі обставини мали б стати підставою для окремої перевірки.
Попри це, Фонд держмайна фактично не взяв до уваги ні фінансові ризики, ні можливі зв’язки з колишніми бенефіціарами. У результаті ситуація виглядає як класична схема, коли власник формально змінюється, але фактичний контроль може залишатися тим самим. Через це під питанням опиняється сама ідея приватизації як інструменту оновлення активу.
Головне питання досі залишається без відповіді: чи справді ця приватизація означає перезапуск «Укрбуду», чи це лише спосіб повернути актив на орбіту Максима Микитася?