На початку 2026 року українське політичне море знову заштормило. Президент України публічно оголосив курс на оновлення Державного бюро розслідувань (ДБР), доручивши підготувати відповідний законопроєкт до кінця січня. Для тих, хто стежить за новинами, це не стало громом серед ясного неба. Реформа Бюро — це не просто бажання «поміняти обличчя», а одна з десяти критичних умов Євросоюзу на 2026 рік. Це частина процесу так званого frontloading’y — нашої спроби відкрити переговорні кластери з ЄС навіть за умови збереження угорського вето. Простими словами: ми маємо довести Брюсселю свою цивілізованість швидше, ніж Орбан передумає нас блокувати.
Про це пише видання ZN.ua. Державне бюро розслідувань сьогодні — це орган із величезною концентрацією влади, який, на жаль, частіше фігурує в заголовках про політичний тиск, ніж у звітах про боротьбу з катуваннями в поліції. Оновлення ДБР — це тест для влади на здатність відмовитися від ручного управління силовими структурами. Чи зможемо ми перетворити цей орган на незалежну інституцію, чи це буде чергове «перекладання тек» з місця на місце?
Ідея створення ДБР у 2018 році була благородною. Уявіть ситуацію: поліцейський катує затриманого або прокурор фальсифікує справу. Хто має це розслідувати? Раніше цим займалася прокуратура, що створювало очевидний конфлікт інтересів — колеги розслідували колег. ДБР мало стати тим самим «незалежним арбітром», який демонструє: над законом немає нікого, навіть людини у формі чи з високим мандатом. Це завдання було прописане в Конституції ще 1996 року, але реалізували його лише через 22 роки.
Проте очікуваного «вау-ефекту» не сталося. ДБР досить швидко забуло про свою первинну місію — боротьбу зі службовими злочинами (катуваннями, незаконними затриманнями) — і почало позиціонувати себе як «ще один антикорупційний орган». Замість того щоб карати поліцейських-садисів, Бюро взялося за корупцію середнього рівня. У підсумку найважливіший напрямок — захист прав людини від свавілля силовиків — став найменшим пріоритетом.
Перші роки роботи Бюро (2018–2019) нагадували управлінський хаос. Модель управління була побудована на «тріумвіраті»: директор і двоє його заступників мали погоджувати кожен крок. Це паралізувало роботу і призвело до гучного скандалу з «плівками Труби» — записами розмов у кабінеті тодішнього директора Романа Труби, які натякали на неформальний вплив з боку високих кабінетів на хід розслідувань. Реакція влади була радикальною: у грудні 2019 року парламент просто розігнав керівництво ДБР одним законом. Це виглядало справедливо в очах суспільства, але стало небезпечним прецедентом. Конституційний Суд пізніше наголошував: парламент не може підміняти кадрові процедури політичними рішеннями. Якщо ви хочете звільнити силовика — доведіть його провину через прозору процедуру, а не голосуванням у Раді. Таке «ручне» звільнення зробило Бюро інституційно вразливим: кожен наступний керівник тепер розумів, що його доля залежить не від результатів роботи, а від настрою депутатів.
Нинішній директор Олексій Сухачов, який прийшов після конкурсу у 2021 році, має працювати до кінця 2026-го. Проте шквал критики свідчить: проблема не в прізвищах, а в самій системі, де ДБР перетворилося на «розслідувача всього». Гігантська машина без фокуса. Сьогодні ДБР — це структура, яка розривається між тисячами справ. В умовах війни 80–90% усіх проваджень Бюро — це злочини військових (СЗЧ, дезертирство, порушення порядку несення служби). Статистика шокує: у 2024 році з 98 тисяч справ 89 тисяч стосувалися саме військових. Орган, який створювали для боротьби з катуваннями, фактично став військовою поліцією на максималках, при цьому не маючи для цього належної спеціалізації.
Крім того, ресурси Бюро розпорошуються на корупцію, яка часто не дотягує до масштабів НАБУ, але забирає купу часу. А от справи про катування та фальсифікацію доказів знову лежать «під сукном». Експерти іронізують: якщо ви хочете передати ДБР ще й справи про національну безпеку (реформувавши СБУ), то орган просто задихнеться під вагою паперів. Вже зараз звучать пропозиції забрати у ДБР військову підслідність і передати її окремому Бюро військової юстиції.
Реформа ДБР у 2026 році — це перевірка України на зрілість. Ми маємо довести, що здатні будувати органи, які захищають закон, а не тих, хто цей закон пише. Без цього жодні «світлі обличчя» в керівництві не допоможуть — старі практики повернуться швидше, ніж ми встигнемо підписати угоду про вступ до ЄС.