Сергій, 42 роки, з Херсонщини, пішов на штурм, залишивши вдома трьох дітей. Він добровільно вирушив на фронт, незважаючи на важкі обставини. Після важких поранень він вже дихає самостійно, але все ще не бачить. Його обличчя обгоріле, а очі не реагують на світло. Перші слова після виходу з апарату ШВЛ були: «Брат, дай покурити…». Сергій пережив окупацію та втратив батьків, але не зупинився у своєму бажанні захищати країну, пішовши воювати разом із сестрою. Вдома його чекають дружина та троє дітей. Попереду у Сергія довгий шлях до відновлення, але головне — він живий.