Антикорупційні органи оприлюднили оперативні матеріали та аудіозаписи масштабної спецоперації, які засвідчили не поодинокі епізоди хабарництва, а міцний альянс кримінальних авторитетів, міжнародних наркокартелів та керівників ключових підрозділів СБУ, Нацполіції та прокуратури. Для багатьох громадян ці кадри виявилися шокуючими: генерали спецслужб щомісячно приймають у центральному апараті тричі засудженого рецидивіста, поліцейські куратори сприяють фальшуванню судових позовів, а планування замовних нападів із застосуванням молотків і арматури спирається на відомчі бази даних і міські камерні системи. Проте фахівці, які роками стежили за деградацією правоохоронної сфери в регіонах, сприймають це не як раптову мутацію, а як закономірний підсумок кругової поруки. Столичне злиття мафії з владою є прямим продовженням практики, що роками відпрацьовувалася в областях за мовчазної підтримки центру. Те, що нині перетворилося на транснаціональний синдикат із багатомільйонними обігами, свого часу починалося як безкарне насильство на вулицях провінції.

Суспільна реакція та розслідуванці згадують аналогічні події минулих років. Як зазначає херсонський репортер Сергій Нікітенко, у нинішніх документах слідства чітко вгадується південна реальність 2018–2020 років. Сучасні столичні схеми є точною копією беззаконня на Херсонщині, де криміналітет безперешкодно відвідував владні кабінети, підпалював автотранспорт, влаштовував стрілянину біля прокуратур і калічив людей на вулицях під прикриттям перевертнів у погонах. Ненаказуваність має властивість розширюватися: якщо держава вчасно не ліквідовує локальний бандитсько-міліцейський спрут, метастази охоплюють увесь організм. Досвід Херсона, де сращування дійшло до політичних убивств і терору, став репетицією для нинішніх подій за участю генералів та наркобаронів.

### Відлуння «херсонської Колумбії»
Напередодні повномасштабного наступу Херсонщина стала типовою кримінальною зоною, де межі між владою, криміналом і силовиками стерлися. Місцеві угруповання почувалися повними господарями. Зокрема, брати Кальченки відкрито калічили людей, на замовлення викрадали жінок і масово спалювали автомобілі опонентам. Кримінальні розборки доходили до того, що авторитет на прізвисько «Кощєй» відкривав вогонь з обріза на ґанку міської прокуратури, а у вікна летіли гранати.

Партнерство бандитів із міліцією мало відкритий характер. Родина правоохоронців Ковальових роками покривала Кальченків, а інколи самі силовики замовляли спалення машин колег. Шантаж правосуддя досяг того, що бандити погрожували судді в коридорі Чаплинського районного суду, а згодом підпалили її житло. Кульмінацією цього альянсу стало замовне вбивство підприємця Ігоря Пащенка, яке пов’язували з Володимиром Сальдом.

Економічне рейдерство стало звичним методом збагачення номенклатури. Захоплення пансіонату «Петровець» у курортному Лазурному супроводжувалося побиттям опонентів шлангами та підпалом машини адвоката, а майно бази згодом перейшло до родичів замначальника поліції Миколи Цапа, першого заступника облпрокурора Сергія Циганка та людей нардепа Миколи Паламарчука. Будь-які спроби захисту бізнесу каралися гранатами під офісами чи погрозами втопити в лимані.

Прикриття забезпечувало місцеве управління СБУ. Начальник внутрішньої безпеки Боровик та керівник ДЗНД Кирило Руцький контролювали кишенькові бригади й «активістів», які за гроші чи наркотики зривали сесії, тиснули на забудовників та нападали на мерів. Руцький також опікувався дрібним провокатором Кирилом Стремоусовим і захищав Сальдо, отримуючи у вигляді подяки елітні авто Volvo та приміщення в центрі.

Апогеєм стало вбивство Катерини Гандзюк у 2018 році. Заяву представника Президента в АР Крим Бориса Бабіна про фактичну втрату державності на Херсонщині Київ зустрів відставкою самого посадовця. Лише на початку 2020 року заступник Генпрокурора Віктор Трепак за підтримки десантників 79-ї бригади на бронетехніці оточив місто для обшуків у відділках і притонах. Проте системного очищення не відбулося: виконавці сховалися в окупованому Криму, а поліцейські чини розійшлися по інших кабінетах.

### Трансформація у міжнародні картелі
Те, що шість років тому виглядало регіональним феодалізмом на півдні, у 2025–2026 роках перетворилося на всеукраїнську корпорацію кримінального терору. Як показало НАБУ у відеорозслідуванні «Операція “Карфаген”: продовження», нова імперія об’єднала наркокартель «Хімпром», мережу шахрайських кол-центрів, фальшивомонетництво та замовні вбивства. Логіка схем лишилася незмінною, але масштаби й прибутки зросли в десятки разів.

Головними організаторами стали житомирський кримінальний авторитет Андрій Осіпов (позивний «Кримінал») та громадянин РФ Єгор Буркін (позивний «Мексиканець»), який створив «Хімпром», у 2016 році втік до України від розшуку в РФ і нині керує процесами з Латинської Америки. Осіпов завдяки судимостям і зв’язкам із колишніми житомирськими силовиками отримав доступ до верхівки спецслужби.

Партнери налагодили продаж наркотиків через онлайн-магазини U420 з щоденним обігом від трьох до п’яти мільйонів гривень. Хімічні формули постійно змінювали для уникнення заборон, а для блокування ініціатив МОЗ фігуранти обговорювали підкуп високопосадовців на суми до двох мільйонів доларів. Одночасно працював підпільний цех із виготовлення фальшивих євро високої якості для ринку ЄС.

Також діяло щонайменше 52 шахрайські офіси у Києві, Дніпрі, Львові та Одесі, де понад 2700 співробітників ошукували громадян. Кожен офіс щомісяця платив 7000 доларів у криптовалюті, які розподілялися між поліцією, СБУ та прокуратурою. За пів року на один гаманок угруповання надійшло понад 3,75 мільйона доларів хабарів.

### Силовий конвеєр та тарифи столичного «даху»
Глибина інтеграції криміналу в держапарат становить особливу загрозу. За даними громадського діяча Олега Симороза, за конспіративними псевдонімами стоять реальні посадовці.

Псевдонім «Акім» належав генерал-майору СБУ Сергію Дуці, який охороняв картель від колег, допомагав Осіпову відвідувати вулицю Володимирську, лобіював призначення кадрів та оформлював фіктивні довідки про непридатність до служби. Також детективи провели обшуки в начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Антона Кравчука та заступника начальника ДЗНД Олександра Ковальчука, чиї підлеглі давали доступ до камер спостереження.

Поліцейське прикриття забезпечували працівники Департаменту стратегічних розслідувань та карного розшуку. Посадовець ДСР Володимир Ценов («Прайс») координував захищені кол-центри, готував інструкції для повернення техніки через суди у Печерському райсуді та попереджав про перевірки. Заступник керівника відділу карного розшуку поліції Київщини Олександр Дем’янчук («Консультант») забезпечував відхід бойовиків після нападів і перекваліфіковував справи на легке хуліганство.

У синдикату була постійна бригада з виконавцями «Паша» та «Боксер». Вони відстежували жертв через камери СБУ, після чого забивали людей трубами біля спортклубів під гарантії поліції про відсутність перехоплення. Подібні напади з тортурами здійснювалися навіть у Відні завдяки витокам від силовиків.

### Російський слід і тиск на розслідувачів
Наркокартель мав прямі зв’язки з російськими спецслужбами: Буркін на плівках обговорював контакти з ФСБ, використовуючи бізнес як інструмент диверсій. Куратори з РФ мали доступ до розкладання української влади через легкі гроші.

Коли мережі U420 загрожували розслідувальники, синдикат планував терор. Зафіксовано підготовку нападу на Дениса Бігуса (облиття кислотою чи виманювання за кордон), а також плани побити молотками блогера Ігоря Лаченкова, адміністраторів пабліка «Про Київ» та ветеранів.

СБУ та криміналітет також намагалися дискредитувати НАБУ і САП влітку 2025 року, фабрикуючи справи проти антикорупціонерів. Будь-які свідчення блокувалися під контролем генерала Дуки.

Політичну відповідальність мають нести заступник керівника Офісу Президента Олег Татаров та лідер фракції Давид Арахамія, чиї контакти з кол-центрами висвітлювалися в пресі.

### Загроза втраті державності
Херсонський експеримент із безкарності завершився тим, що частина силовиків перейшла до окупантів. Когда правоохоронна система обслуговує мафію, вона втрачає здатність захищати суверенітет. Сьогодні той самий механізм діє на центральному рівні. Поки військові стримують ворога, генерали в тилу торгують таємницями та покривають наркобізнес.

Єдиний вихід — безкомпромісне очищення силового блоку від фігурантів плівок із реальними вироками. Суспільство під час війни вимагає справедливості: держава або знищить спрута всередині, або він знищить її.